Важливо

Батько театру світового рівня: що необхідно знати про Марка Кропивницького?

Трупа Марка Кропивницького, 1885 р.

Багатовікова історія України рясніє іменами видатних діячів найрізноманітніших галузей культури: живопис, література, музика і, звісно ж, театральне мистецтво. До таких діячів належить і наш земляк, корифей українського театру, Марко Лукич Кропивницький.

Марко Кропивницький народився в селі Бежбайраки на Херсонщині (тепер Новоукраїнський район Кіровоградської області) у сім’ї управителя садиби поміщика, проте ця посада не гарантувала ні моральної, ні матеріальної стійкості його сім’ї.

“Епоха, в котру довелося мені впірнути з головою, є сувора і непомильна вказівка всього мого існування і всієї моєї праці”,— зазначав драматург під кінець життя у “Автобіографії”.

Дитинство Кропивницького мало чим відрізнялося від життя селянських дітей, хоча освіту він усе ж здобув: спочатку вчився уприватній школі шляхтича Рудковського, а потім у Єлисаветградському училищі. Систематично отримувати знання Марко почав лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом.

Трупа Кропивницького 1890-х років
Трупа Кропивницького 1890-х років

Носій національної ідеї

Провідником до світу прекрасного стала мати хлопця: саме вона вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. У цей час Кропивницький став учасником аматорського гуртка, у якому ставили п’єси українських і російських драматургів. Після скасування  заборони українського театру (1881 р., хоча ще залишились численні обмеження й застереження, — ред.), почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Марка Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 році він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером.  Саме Марко Лукич першим приніс в український театр принципи професійної режисури і сам зіграв безліч яскравих образів.

У своїх творах Кропивницький виступив новатором жанру соціально-психологічної драми і трагікомедії, адже прагнув, щоб українці не лише сміялися у театрі, але і міркувати, а можливо, й плакали, над серйозними проблемами. Написав понад 40 українських п’єс. Серед найвідоміших: «Дай серцю волю — заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Олеся», «Замулені джерела», «Дві сім’ї».

Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя.

636bb9000f894981_140049785338
Марко Лукич Кропивницький за роботою

У одному з останніх листів він мріє про ті часи, коли правда здолає кривду і можна буде “хоч разочок дихнуть вільним повітрям, почути вільний спів “Марсельєзи”. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси та працює над їх постановкою в себе на хуторі.

Усе життя Кропивницький боровся проти тенденції трактувати його мову  як «южнорусский диалект», а український народ — як «плем’я».

Помер видатний діяч української культури 21 квітня 1910 року по дорозі з Одеси, де був на гастролях. Похований у Харкові.

Шанований сучасниками

За спогадами Івана Мар’яненка, українського актора, режисера, педагога і племінника Марка Лукича, Кропивницький чудово грав Тараса Бульбу:

«Кремезна постать — у широких червоних шароварах, таких же червоних чоботях… Білі довгі вуса, біла чуприна-оселедець, закладена за ліве вухо, сиві наклеєні брови і горбинка на носі… Глядачів приголомшила сцена загибелі Тараса. Це були висоти художньо-реалістичної героїки”. 

Створений ним театр протягом кількох десятиліть був, мабуть, єдиним публічним осередком культурного життя нації. Батьком українського театру Кропивницького охрестили сучасники, а не нащадки, що свідчить про пошану до цієї непересічної особистості і його діяльності, зокрема. 

«Такої чистої, блискучої всіма блесками поезії і гумору народної мови не у многих писателів случиться подибати… Широкою струєю пливе мова в драмах Кропивницького. Автор, очевидно, сам знає свій дар слова і любується переливами його чудових красок і блесків», — зазначав Іван Франко.

Ролі Марка Лукича
Ролі Марка Лукича

Величну силу теланту Кропивницького визнавали не лише українці, а й представники країни, яка навіть у ті далекі часи хотіла підібгати під себе українську культуру. Так, Костянтин Станіславський говорив:

“Такі українські актори, як Кропивницький, Саксаганський, Заньковецька, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, імена яких увійшли золотими літерами на скрижалі іс­торії світового мистецтва”.

А видатний діяч російського театру Михайло Синельников визнавав, що до зустрічі з “Малоросійським театром”, він, незважаючи на серйозне знайомство з постановниками кращого на той час Малого Московського театру, не знав і навіть не підозрював що головне у театрі — ансамбль.

Декілька цікавих фактів

Марко Кропивницький був пристрасним рибалкою і мисливцем. Улюбленим місцем рибалки було так зване «Кругле плесо» на річці Сугоклея (за чотири верстви від Бобринця). Саме під час риболовлі видатний режисер познайомився з Іваном Тобілевичем (Іван Карпенко-Карий), який також любив вудити рибу.

Кропивницкий активно займався художніми перекладами. Саме він вперше переклав українською мовою «Ревізора» Миколи Гоголя, «Отелло»  Вільяма Шекспіра та багато інших творів.

Марка часів СССР із зображенням Кропивницького. Коштувала 4 копійки.
Марка часів СССР із зображенням Кропивницького. Коштувала 4 копійки.

З ім’ям Кропивницького пов’язане перше громадське виконання пісні композитора Д. Крижанівського на слова Т. Шевченка — «Реве та стогне Дніпр широкий». Це виконання ледь не коштувало йому свободи.

“У Одесі, в українському клубі, Марко Кропивницький вперше заспівав цю пісню. Майже відразу після цього сюди нагрянула поліція, щоб заарештувати мого діда. Але його встигли тихенько вивести. Взагалі Марко Кропивницький володів голосом широкого діапазону від тенора до басу”, — згадує онук драматурга Ігор Кропивницький.

Марко Лукич дуже багато палив і майже ніколи не розлучався з люлькою. Одна з них, яку він використовував як реквізит під час гастролей у Харкові, зберігається зараз у Харківському історичному музеї.

Кропивницький був шульгою. Про це можна дізнатись зі спогадів драматурга:

“Е, ні, сідайте праворуч,— промовив я,— бо я лівша, будете мішать мені (Розповідається про Івана Тобілевича, який хотів примоститись порибалити разом з Кропивницьким – ред.)“.

Люлька

Мати письменника вчила панночок-бобринчанок грі на фортепіано: мала власну школу, у якій було до 40 учнів, здебільшого єврейські діти.

Іван Рєпін свого чaсу зобрaзив Кропивницького стерновим козацького човна, який пливе серед хвиль розбурханого моря, — символічна картина тернистого шляху, що випав на долю батька українського театру.

Катерина Білоконь, Перша електронна газета


Comments:

4 відповіді до “Батько театру світового рівня: що необхідно знати про Марка Кропивницького?”

  1. Самое достойное имя украинскому городу в самом центре Украины, достойной личности, как Кропивницкий! А эти имперские совки вначале, в период своей коммуняцкой прихватизации, украли у нас всех предприятия, сделав их своими, раздерибанили всё, что только попалось им в лапы, а теперь хотят украсть у нас уже и само имя города, навязывая своими фальсификациями имперскую ему кличку как тот “Ели советы град”. Ведь за елисаветград, как раз и выступают все местные князьки из недобитых регионалов, привлекая к этому тех же бабок, которых привлекали ещё давно для сохранения имени палача Украины, и которым теперь не судами нас всех пугать, а самим сидеть за прошлое, как и тому донецкому малоросскому «ларинскому» пособнику янычар, как тянут в него их имперским названием. Пусть тот «ларинский недоросс» на своей родине в Донбассе командует, с какими именами быть населенным пунктам, а не у нас. Быть нашему городу в центре Украины, только с украинским названием! Кропивницкий! А всё остальное, это – измена интересам Украины, когда истинные патриоты борются за её будущее, а все эти сепары, толкают её в прошлое. А если, такому мэру не нравится украинское название, то пусть и валит с мэрского кресла в ту империю, где и возрождают имперские имена с их имперским духом прошлого. Мы – за будущее Украины, за Кропивницкий!

  2. Ох, как же Вы далеки, Юрий? от Марка Кропивницкого, во всех отношениях. С такими как, Вы, “истинными патриотами” – просто беда, как в прошлом, так и в будущем Украины.

  3. ” Но интересна мотивировка депутатов — название города предлагается в честь человека, который, по их мнению, отличился на ниве борьбы с «имперской Россией и русским языком».
    В пояснительной записке к документу так и говорится: «Трудно переоценить творческий подвиг художника, который создавал украинский театр в условиях преследования родного языка, русификации общества».
    «Борец с империей» Кропивницкий собирал аншлаги в столице и печатался на советских марках
    “Он действительно ставил пьесы на украинском языке и выступал с собственной труппой. Вот только насчёт его непримиримой борьбы с «русификацией» и «имперской Россией» — это, мягко говоря, преувеличение.
    Труппа Кропивницкого так сильно «боролась», что собирала аншлаги в Петербурге и Москве. Надо думать, москали приходили поунижать артистов? Да нет, они выражали восторг их творчеству.
    После смерти Кропивницкого в 1910 году в «имперской России» спустя год выпускается полное издание его сочинений. При этом пьесы драматурга издавались и при его жизни — разумеется, на украинском языке.
    В 1914 году на могиле Марка Кропивницкого в присутствии представителей властей и общественности был торжественно открыт памятник драматургу. Всё это как-то не вяжется с портретом гонимого империей украинского «диссидента».
    Больше того, имя Марка Кропивницкого почиталось и при советской власти. Даже в серии почтовых марок «Писатели нашей Родины» была выпущена марка в честь Кропивницкого.”http://www.aif.ru/politics/world/budni_rusofobii_gorod_kirovograd_pereimenovali_vopreki_zhelaniyu_ego_zhiteley

  4. Якраз це і доводить, що талановита людина, талановита в усьому, яку поважають і в усьому світі в усі часи тільки не ті, хто х-оче нав*язати повернення ганебного імперського колишнього такою назвою як “Єлі совєти град”. Подвійні стандарти, якраз у тих, кто їздить відпочивати до Європи, хоче собі коханому жити по “європейські”, а сам ратує за імперську назву свого міста всупереч навіть здравому глузду, до якого без допомоги вольового рішення Верховної Ради і дійти досі не взмозі. Укоаїнському місту тільки українську назву, а не імперску труху “Єлі совети град”. Кропивницькому бути, попри всі волання імперських посіпак!

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*