Україна зараз переживає дуже тяжкі часи. Її в прямому сенсі безжально шматують на частини, та справжні патріоти всіма силами борються за її цілісність. Всі звикли до того, що на захист країни стають в основному чоловіки, але в Новомиргороді є одна дівчина, яка не побоялася ризикувати своїм життям заради збереження інших. Цю дівчину звуть Анастасія Кушніренко.
Настя народилася 15 грудня 1992 року в Новомиргороді, до 9-го класу навчалася в 2-й школі, як і всі дівчатка, мріяла… У дитинстві хотіла стати медсестрою з велосипедом і неквапом йшла до своєї мети, адже вступила до Черкаського медичного коледжу. До речі, її мрія могла стати реальністю, тому що після закінчення коледжу медсестру направляли на практику до села, а там із транспортом проблеми. Та дитячі фантазії не втілилися у життя, бо Настя вийшла заміж і переїхала до Одеси, а в місті-мільйоннику є більш зручний транспорт. Там вона влаштувалася на роботу за фахом в приватну стоматологічну клініку. Але хотілося чогось більшого, і новоспечена одеситка підписала військовий контракт на 3 роки з воєнним госпіталем. До речі, для чоловіка це було сюрпризом, тому що відважна дівчина вже після зробленого кроку просто поставила його перед фактом. Дороги назад вже не було.
І от, 15 грудня, на свій День народження вона їде у своє перше 6-місячне відрядження до зони бойових дій в село Нікольське, що під Маріуполем. Казала, що перші 3 місяці було дуже тяжко і боляче, але ж там, де ллється кров, часу на сентименти немає, треба діяти, рятувати життя солдатам. Анастасія працювала анестезіологом в реанімації. То були такі тяжкі дні, що вона просто падала з ніг: на день було і по 4 операції. Зранку до ночі привозили тяжко поранених бійців, яким була конче потрібна допомога, рахунок йшов на хвилини.
Читайте також: «Для українця нема нічого страшнішого за полон ДНРівців» – лікар, яка була заручником ісламістів
Жили медики там в дуже поганих умовах. Їм надали будівлю покинутого дитячого садка, з якого вони і зробили медичний пункт. Забезпечували всім необхідним волонтери, які навіть імен своїх, бувало, не називали. Надали все необхідне: ліки, продукти харчування, одяг, в який переодягали поранених, навіть встановили бойлер, бо з гарячою водою також були проблеми. Державне забезпечення теж було, але, на жаль, скромніше.
Коли Настя почула питання про відношення жителів окупованих територій до «наших», в її очах читався біль…
«Бувало по-різному: в магазині відпускали в останню чергу, колеги-медики відмовляли в допомозі, наприклад, зробити аналіз крові. Проте, були і такі випадки, коли із сім’ї чоловік стає на сторону ДНР, а дружина підписує контракт із ЗСУ і йде рятувати життя нашим бійцям, – згадує Настя. – У медпункті панувала дуже патріотична атмосфера: лунали українські пісні, розмовляли рідною мовою і всі налаштовані на перемогу!”.
За відважність старшого солдата Анастасію Кушніренко нагородили нагрудною відзнакою «За військову доблесть» та пам’ятною медаллю «Чарівна сила України». Та для Насті найголовніше те, що вдома вона кохана дружина та любляча мама…
Анжеліка Вакуленко для Першої електронної газети