Важливо

Ловіть маму

Віктор Кривко із Роздолля Бобринецького району поділився своєю гіркою правдою – рік тому від нього втекла дружина, залишивши з трьома дітьми, без грошей, у такому кепському настрої, який може бути тільки в зрадженого чоловіка.

…Утікачка, як з’ясувалося, й раніше позирала за хатній поріг з надією і сподіванням, що там, за похиленими хатами й межовими петлястими дорогами в степу, – багатші села, щедріші заробітки, смачніші пироги й сповнене безтурботного розмаїття життя. Та й, правду кажучи, не пишні килими й білі святкові рушники стелила доля під ноги Тетяні й Віктору, кожна копійка безробітній родині діставалася важко. Батьківська місія – нагодувати, вдягнути й вивчити дітей – в їхніх умовах перетворилася на складне, героїчне завдання. Маленька порепана хата, в якій свого часу жили, як у гуртожитку, заробітчани із Західної України, прихистила подружжя й виколисала двох старших доньок, потім ще просіла, але не впала, схаменулась, випростала, як змогла, дерев’яні балки своїх плечей і дала місце ще одному ліжечку в кутку – для найменшої, Анастасії, котра давно спить без маминих казок на добру ніч. Старша, Тетяна, поки мама в бігах, вийшла заміж і вже, кажуть, вагітна. Вісімнадцятирічна Олена вчиться на повара в Кіровограді, а Настя ходить до школи в третій клас, їй вісім років.

…Я не зразу й збагнув – навіщо чоловік вирішив винести на суд громадський і читацький таку болісну тему. Спочатку подумав, що причина в банківських кредитах, які Світлана взяла в двох установах на своє ім’я, готуючись до втечі, адже тепер кредитори наполегливо розшукують позичальницю через чоловіка, докучають родині, натякають на якісь санкції. І судячи лише з цього, сподівання на ману небесну не виправдалися й жінка влізла в ще крутіші борги, не в змозі повернути попередніх…Потім же, почитавши умови відповідних договорів, де не йдеться ні про заставу, ні про будь-яку іншу подружню взаємну чи особисту Вікторову відповідальність за позику, зрозумів, що не в грошах справа. Так, вона прихопила десять тисяч із банку, витягла з-під сукна щойно отримані від фермера п’ять тисяч гривень пайових, назбирала на дві сумки одежі, ложок, вилок, сковорідок та голок… Та діло все таки не в грошах, а в прошитому зрадою і брутальною поведінкою люблячому серці чоловіка. Як міг, він тягнувся до сонця, намагаючись «вивезти» важкого воза сімейного життя зі старою глиняною хатою й усім нехитрим нажитим скарбом на рівне, тягнув, не озираючись, а в цей час, за його спиною…

– Вона й раніше зникала з дому, – пригадує те, що й забула б із радістю, якби життя не додало нових фактів, мама Віктора – Любов Михайлівна Кривко. – Насті тоді було три рочки. Світлана сказала, що підрядилася на кондитерську фабрику в Черкаси. Буцімто печиво перебирати поїхала, а саму бачили і в Кіровограді, і в Бобринці. Тоді вона значних грошей не взяла – …тільки в мене поцупила 600 гривень. Вона завжди була такою легковажною і безвідповідальною, розумієте,.. але ж людям пліткувати не заборониш. Особливо тепер, коли вона більше року вдома не з’являється й на телефонні дзвінки, навіть від дітей, не відповідає. А ще ж і передісторія в цієї втечі є.

– Світлану бачили односельці, на трасі – з іншим чоловіком, – додає і своїх вражень учасниця сімейної «планірки» під запис у моєму блокноті сестра Віктора, Наталі Дмитрівна, мати сімох дітей (котра, на сором чиновникам, через якусь паперову закарлючку два місяці не отримує допомоги на дітей). – Це до нього вона й готувалася утекти. Та від такого доброго чоловіка не тікають. А село гуде…

До розмови про доброго чоловіка й господаря небезпідставно додаються компліменти Вікторові, який горілки не вживає, не палить, за усяку роботу береться й кожну гривню додому несе. Раніше Кривко тримав свиней, корову, а зараз лишилися в хліву теля та кінь. Каже, чоловік, що руки в нього опускаються. І цьому можна повірити, бо в іншої людини руки опустилися б ще раніше. Уявіть лишень собі, що це таке – жити без зарплати чи будь-якого сталого заробітку, тільки з того, що заплатять люди, коли наймуть дрова порубати чи город скопати.

– Так і Віктор, і мій чоловік живуть, – зі знанням сумної сільської дійсності розповідає ображена державою Наталя Дмитрівна. – Часом день гарують, а зароблять – пляшку олії. А як же без грошей бути – на ліки, одяг, автобус, підручники..?

І в цьому сенсі вчинок Світлани Іванівни, зниклої «безвісти» мами трьох дітей, видається особливо безчесним. Насправді міліція, відреагувавши на численні клопотання чоловіка, дружину знайшла – і, кажуть, не в Каневі, де та мала б працювати на «Курочці Рябій», а значно ближче. Наводив і я довідки про біженку, дійсно вона мешкає на Кіровоградщині, додому не хоче, а примусом її ніхто не верне – немає такого закону.

– Ви напишіть, може, та шахрайка через ваше видання дізнається, що я подав документи на розлучення й позбавлення її материнських прав, – хоч у цьому знайшов розраду скривджений жінкою – вертихвісткою Віктор Кривко. – Я впевнений, що Світлана увійшла до когось у довіру – вона це уміє, а потім обкраде людей, як обікрала нас. І фотографію її поставте…

…А ось говорити з дітьми про маму я не наважився. Їм і так боляче.

Валерій Скороход, спеціально для Першої електронної газети

Поширити:

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*