Пожежа знищила її життя, але вона тримається з останніх сил

Той післяріздвяний, 8 січня 2016 року, ранок Альона запам’ятала майже по хвилинах. Вона з сином прокинулась після сьомої: 4-річна  донечка ще спала, 6-річний син попросив, щоб вона ввімкнула телевізор подивитися мультфільми. “Добре, тільки зроблю тихо, хай Ліза ще подрімає”, – сказала жінка. У сусідній кімнаті вже не спала Альонина двоюрідна бабуся. Їй було вісімдесят шість років, хвороб мала багато, але ходила без сторонньої допомоги і була розсудливою.

Альона швиденько зібралася. Треба було піти погодувати свиней на садибі  мами, яка у ті дні гостювала у Харкові. Це всього через два двори. “Повернуся, будемо снідати”, – сказала вона і синові, і бабусі. Годинник показував 7.30. Альона зачинила двері.

Як виявилося, назавжди…

Пораючись у материному дворі, жінка не відразу звернула увагу на дим, що вже через 5-10 хвилин почав валувати вулицею. Її сусід, дядя Володя, який живе якраз поряд, розповідав потім, що  й сам не міг зрозуміти, чому так швидко туман горілого накрив і його подвір’я. Коли підняв голову, то розгледів, що дим майже піднімає дах сусіднього будинку. Він набрав на телефоні „101”  і через хвилину  вже був там.

Двері у сусідів виявилися не зачиненими. Забіг у сіни, де у кутку розгледів Діму, схопив за руку і мерщій вивів  на подвір’я. Чутно було, як почали падати охоплені полум’ям балки з стелі…

А до будинку вже не бігла, а летіла Альона. І прямісінько – у будинок! Чоловік її ледве перехопив. Маленьку, тендітну жінку він з великою силою утримував, бо вона все кричала і рвалася у двері, які разом з вікнами та стінами вже облизував вогонь…

Рятувальники приїхали через півгодини і невдовзі пожежу загасили. А на згарищі виявили два обгорілі тіла – дівчинки і бабусі…

Що було далі, Альоні важко пригадати. Двадцятисемирічна жінка жила ніби у якомусь сні, події якого відбуваються не з нею. Та й зараз, коли від тієї жахливої події пройшло п’ять місяців, спокійно на цю тему говорити не може. Та й обгорілий будинок у дворі зайвий раз ятрить болючі спомини.

Чому і як виникла пожежа, жінка знає. Хоча у перші дні після пожежі вона думала, що замкнуло електропроводку. Та виявилося, що це син знайшов сірники і підпалив на підлозі обгортки від цукерок, яких у  дітей на Різдво було багато. Діма сам потім про це сказав їй. З його слів, першим загорівся диван, потім – крісла та килимове покриття… І відбувалося все це миттєво…

А тоді, у січні, після жахливої пожежі жінка не пішла жити до матері, а оселилася з Дімою у  літній кухні. Одна маленька кімнатка стала їм прихистком у морози, у ній вони зустріли й весну. Добре, що не забували про них працівники місцевої сільської ради, односельці. Жінка їм дуже вдячна за допомогу і підтримку.

Коли ж вже  почало пригрівати сонечко, Альона взялася під житло переобладнувати й приміщення сараю, що було прибудоване до літньої кухні.

Вона якраз тоді мазала всередині глиною стіни, коли у двір зайшли гості. Це директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Приходько, яка опікується цією сім’єю з Підлісного, привезла представників Німецько-Українського благодійного фонду. Вони навідалися  у цей двір, щоб дати продуктовий набір та іграшки для Діми. Та коли побачили, у яких умовах живе жінка з сином, вирішили допомогти їм з житлом. Німецькі благодійники готові були купити  будинок у селі. Та Альона не згодилася переїжджати на іншу вулицю.

Тоді вони запропонували їй допомогти з ремонтом цього приміщення. Така пропозиція була прийнятною. А вже через декілька днів до  подвір’я Федорових під’їхав вантажний автомобіль, який привіз пластикові вікна, пінопласт, цемент… Приїхали з Світловодського району й будівельники та взялися до роботи.

На сьогодні в оселі  вже стоять пластикові вікна, утеплено зовнішні стіни. Залишилося провести ремонтні роботи  всередині. Ще б веранду звести та розібрати згарище, але це у планах наступного року.

“Діма йде цього року у перший клас, треба зібрати його до школи. А ще до цього, влітку, бажано зробити б йому операцію, якої він потребує, – це головне для мене”, – сказали жінка.

У Підлісному роботи особливо немає. У ці дні жінка підпрацьовує у місцевого фермера, саджаючи розсаду помідорів. Та заробити там, впевнена Альона, ні на школу, ні на лікарню не зможе – робота ж сезонна. Вона  ні в кого не просить грошей, вона згодна виконувати будь-яке інше завдання, якби тільки платили і платили вчасно. Тому сподівається, що її почують підприємці чи у рідному селі, чи в Олександрівці, чи у Кіровограді і запропонують заробіток. А працювати старанно вона вміє, у селі про це знають.

Але тут ще одна проблема. Під час пожежі згоріли всі документи, в тому числі її паспорт, довідка з ідентифікаційним кодом та свідоцтво про народження Діми. До того ж, місце проживання її зареєстроване за харківською адресою. Тож відновлювати документи потрібно не в Олександрівці, а у Харкові.

Проблем у цієї жінки ще багато, але вона не опускає рук і на труднощі не нарікає. Тільки ось не може зрозуміти односельців, які неприховано заздрять їй через те, що німці допомогли з ремонтом житла. „Не роздумуючи, я б віддала  цей оновлений будиночок, якби тільки були зараз живі Ліза і бабуся,” – стримуючи сльози, зізнається Альона.

Галина Шевченко для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар