Володимир Степанок народився 27 січня 1968 в с. Майське Джанкойського району Криму в родині хліборобів. З дитинства снив кар’єрою військового, і тому після закінчення школи, не маючи жодних зв’язків і покровителів, вступив до Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища. Вдосконалював себе не лише фізично, але й інтелектуально: мав безмежну любов до книг та завжди цікавився життям суспільства.
За світоглядну позицію та послідовну в усьому поведінку отримав від інших курсантів прізвисько “Апостол”, яке закріпилося за ним на все життя. Служив Володимир у Туркестанському військовому окрузі, а після здобуття Україною незалежності – у Феодосії. 5 червня 1993 року одружився на чарівній дівчині Олені, а вже наступного року у подружжя народилася донька Юлія. Тривалий час сім’я перебувала в Криму, за місцем проходження служби Володимира.
“Володимир дуже любив подорожувати. Хтось колекціонує мінерали, хтось – монети, а він з кожної своєї поїздки привозив книги. Як сім’я військових, ми тривалий час жили в різних місцях, на зйомних квартирах. Так от, часто нам доводилося їсти і спати на книгах в буквальному сенсі. Де б не жили, нас завжди оточували книги“, – пригадує дружина Володимира Степанка Олена Валентинівна.
І от у 1998 році Володимир закінчує Київський військовий гуманітарний інститут, звідки його направляють до Кіровограду на посаду старшого офіцера відділення військкомісаріату з виховної роботи. Того ж року він отримав звання майора ЗСУ. На новому місці Володимир разом із родиною проявляли себе як активні свідомі громадяни. Разом брали участь у різноманітних патріотичних заходах, ніколи не були байдужим до проблем розбудови Української держави. Влітку 2012 року Володимир долучився до лав Всеукраїнського об’єднання “Свобода”.
“Він міг стати другом у дуже короткий час. Пам’ятаю, що познайомилися з Володимиром заочно, мені його порекомендували як того, хто зможе відповідати вимогам, які я поставив для учасників однієї справи, що потребувала конспірації й відповідальності. Так вийшло, що чоловік, котрого я вважав другом все своє життя, виявився просто знайомим. А Володимир Степанок, знайомство з яким було надто коротким, лишиться справжнім другом назавжди. Пам’ятаю, як на початку російської агресії намагався переконати Володимира піти до добровольчого батальйону “Золоті ворота”, але він відмовився, буцім, піду зі своїми хлопцями. Довгий час мене шкребла думка, що якби переконав – він міг би залишитися живим. І лише згодом, коли біль вщух, я усвідомив, що ці смерті недаремні. Це ціна свободи! Думаю саме так сказав би Володимир, якби за Україну головою наклав не він, а хтось із нас”, – розповів керівник Кіровоградської Самооборони Майдану Микола Джоган.
“Чи то Бог, чи матінка-природа обдарувала Володимира Степанка такою кількістю прекрасних рис, яких вистачило б на десяток людей. Але це все було поєднане в ньому одному. Це був воїн-професіонал. Це не про таких кажуть: сім разів відміряй, а раз відріж. Правду різав Володимир відразу, хай комусь і незручну. Коли окреслював для себе мету – не визнавав жодних її коригувань: просто йшов уперед. Але це була ще й дуже добра людина. Ми всі гуртувалися навколо нього. Він міг мотивувати тоді, коли ні на що не ставало сили.
Правду кажуть – велике бачиться на відстані. Лише через рік після смерті Володимира ми починаємо розуміти, яке щастя нам подарувала доля, коли у життя кожного з нас увійшов Володимир Степанок”, – ділиться відчуттями його побратим із Кіровоградського осередку націоналістів, вояк “Легіону Свободи” Леонід Багно.
Володимир Степанок викликав симпатію у побратимів, а тому мав серед них авторитет як принципова людина. Леонід Багно наголошує: “Він був здоровий фізично, йому й автомат не треба був, аби здолати ворога!”
Узимку 2014 року Володимир став активним учасником революційних подій на Майдані в Києві. А коли в Україну хлинули окупаційні та диверсійні російські збройні групи, кадровий військовий і націоналіст долучився до захисту кордонів держави, ставши заступником командира 42-го батальйону територіальної оборони 57-ї моторизованої бригади.
Читайте також: У Кіровограді вшанували полеглого воїна АТО Володимира Степанка
“У кожної людини є своя місія. Так, Володимир з юного віку прагнув бути воїном. Він часто говорив: “Не будь байдужим!” Байдужість була для нього найогиднішою рисою. Він завжди був дуже категоричним. На мої запитання, чи варто отак говорити в очі правду, якщо на неї ображаються, він відповідав: “А як я не скажу, то хто інший скаже?” Хоча на нього й не ображалися. Навіть найрізкіші слова він умів сказати зі своїм природнім внутрішнім світлом.
Крім отих всіх знань з історії, скульптури, Володимир був ще й живою збіркою українських гуморесок. Саме таким чином він піднімав дух усіх тих, хто був поруч на передовій. А коли незадовго до загибелі приїжджав додому, частував відбірним гумором вояків у кіровоградському шпиталі”, – з усмішкою розповідає Олена Степанок.
26 січня 2015 року під час активних бойових дій під Дебальцевим Володимир загинув внаслідок потрапляння протитанкового снаряду в його БТР. Разом із Володимиром загинув водій.
Читайте також: Кіровоградці провели в останню путь загиблого героя (ФОТО)
За матеріалами Наталії Святокум, керівника Кіровоградської обласної прес-служби ВО “Свобода”