Важливо

Святий отець Кіровоградщини, у якого шукають порятунку люди з усього світу

У східному кутку Олександрійського району, де розташовані Куколівка, Пролетарське, Попельнасте, Ялинівка, Олександрівка, Дівоче Поле та ще не один десяток маленьких і не дуже сіл, батюшка Макарій (в миру – Михаїл), мабуть, – найвідоміша й найшановніша людина.

44 роки він молиться за здоров’я й упокій, хрестить, вінчає й проводжає в останню путь людей і служить настоятелем Різдво-Богородицької Української православної церкви в Червоній Кам’янці… Ватикан, Єрусалим, Москва, Львів і Київ від Червоної Кам’янки далеко, а в праведність священика, цілющу силу його молитов місцеві прихожани уже давно повірили як в очевидне.

Таке не вигадаєш

Здається, в кожній місцевості, що я й намагався сказати вище, є своя знаменитість – людина, з якою познайомлять приїжджого з Васюків, Мадрида чи Берліна відразу після того, як пригостять обідом. Із батюшкою Макарієм іще простіше – в Іспанії, Німеччині, Австралії про нього вже знають. І навіть приїздять аж звідти, щоб очистити душу в сповіді. Їдуть, звичайно ж, і з навколишніх міст – Дніпропетровська, Кривого Рогу, Кіровограда. З Києва їдуть, хоч Лавра під боком, Софія, Михайлівський Золотоверхий. І ось чому…

– Якщо я вам зараз переповім те, що одного разу бачив у нашій церкві на власні очі, ви мені нізащо не повірите, бо нормальна людина, поки не побачить сама, такі розповіді вважатиме байками, – упевнений у моєму доброму психічному здоров’ї (і за цей діагноз – окрема подяка) й традиційній неготовності до сприйняття речей небуденних один із  співрозмовників, власник продовольчого магазину в Червоній Кам’янці Юрій. – Я довго не ходив до церкви. Був переконаним атеїстом, навіть не припускаючи, що над нами, вище нас може бути Хтось. А потім пішов – люди розповіли, що наш отець Макарій творить дива, а мені без сторонньої допомоги зі своїми проблемами на той час розібратися було важко. І ось за першим чи другим відвідуванням я став свідком розмови батюшки з… нечистою силою, що вселилася в жінку, котру до нього привезли десь здалеку. Особисто я її бачив уперше, і вона мене не знала, але щойно пройшов повз неї, як почув –о, не відразу й збагнув, що то на мою адресу, – радше, зміїне шипіння, ніж нормальну людську мову: «Що, уже знайшов нову жінку?..» Мимоволі вслухався і зрозумів, що вона якимось побитом про мене знає більше, ніж я сам. Та на цьому відкриття й спантеличення не закінчилися. Далі батюшка говорив із жінкою, точніше, її бісами, котрі то грубими, наче пропитими, чоловічими голосами, то дитячими й писклявими на його наказ: «Цілуй хрест!» опиралися, ніби чимось погрожуючи: «Не хрести!».

…У магазині Юрія є ікона, прямо над прилавком, за яким торгує дружина. Ніна погоджується сфотографуватися й додає, що батюшка не лише нечисту силу від людей гонить, але й допомагає бідним односельцям. Комусь на операцію гроші зібрати допоможе, у когось відслужить, не взявши ні копійки.

Не відступається

– Я була в п’ятому класі, коли до нас переїхав із сім’єю батюшка, – розповіла сільський голова Червоної Кам’янки Тетяна Бесараб. – Тоді був період суворого атеїзму. Я пам’ятаю, що він учився в семінарії,  вже й дитинка у них із дружиною була… Жили новосели дуже бідно – адже селяни до церкви боялися ходити… А потім у них народилося ще троє дітей. Зараз у батюшки десять онуків. Отак, якщо коротко, «по вершках» і продовжувати, то, треба сказати, нелегке в цієї святої людини життя – рано овдовів, прийняв чернечий постриг. Дуже хворіє, діабет у нього і ще купа всього «начіплялося». А інакше й бути не могло, адже він на себе стільки негативу бере від хворих, зурочених. Я сама була затятою атеїсткою, але після того, як попрацювала операційною медсестрою в Афганістані, захотіла віри в Добро і Світло. А батюшка наш і є – Добро і Світло. Хочете вірте, хочете – ні, але що бачила – те бачила. Возили до нього серед інших одну жінку, довго її лікували. Заходжу в церкву й чую, як біс із неї до нашого настоятеля промовляє: «Мишко (мирське ім’я батюшки – Авт.), відступися! Ну, чого ти такий дурний? Що ти для себе від цього маєш?»… 

А третє покоління може й не народитися…

До речі, сучасна медицина не прямо, але визнає дієвість церковного чи релігійного екзорцизму, проте вважає це чимось на зразок плацебо, коли недужий – людина з психічними розладами – вірить у те, що через обряд очищення оздоровлюється. А першу «задокументовану» процедуру вигнання нечистої сили з людини, як пам’ятаємо ми всі, провів Ісус Христос, переселивши бісів із хворого в стадо свиней і тих тварин направивши у прірву. Відтоді християни вірять, що благочестиві люди мають від Бога такий дар – виганяти з людини нечистого. Американське кіно цю тему сильно заексплуатувало, але ж ми розуміємо, що поки одні заробляють гроші на модній темі, інші хворіють, страждають, їздять по світу в пошуках лікарів і бояться зізнатися, що з ними так гірко обійшлася доля.

– Сьогодні таких недужих стало більше, – ділиться пропущеним крізь себе досвідом отець Макарій, щойно відслуживши святкову ранкову службу. – Йдуть до всяких магів і ворожбитів, щоб вилікувати суглоби, голову чи серце, а потім приїздять, щоб лікувати хвору душу. З Кіровограда багато людей буває. Чомусь не йдуть до своїх духовних наставників у тамтешніх церквах.

Наче йдеться про нежить чи легкий головний біль – так «просто» розповідає священик про «біснуватих», дивуючись, чому це до нього здалеку приїхали журналісти…

– Я не «крутий» якийсь, навпаки – весь непоказний із себе, – сміється чоловік. – Ну давай поговоримо. Хочеш почути, як ми з нечистою силою сперечаємося? Мало цікавого, люди в церкві лякаються. Он начальник стоїть (показує, причому не ховаючись від того – Авт.), уже не вперше до мене приїхав. Як почну читати, то й пищить, і кричить чоловік. Добра по своїй
природі людина, а дивись, дала слабину…

Спілкувалися ми з батюшкою прямо на церковному порозі, прямо скажемо, не в спекотний день. А відтак забирати час на відпочинок у людини, котра щойно відстояла, відчитала й відспівала (щоправда, нині в церкві служить здебільшого помічник –  вік і хвороби настоятеля даються взнаки) кількагодинну службу, було совісно. Втім, ми встигли поговорити й про те, що діється в районі, області. Він абсолютно відвертий у своїх висновках стосовно, приміром, підприємливості деяких служителів церкви:

– Нещодавно прийшов до мене один чоловік і каже, що поїхав похрестити внука, пішов із родиною до церкви, а грошей не вистачило… Як так, хто це так людей до Христа веде?

До всякого діяння людського – простого, грішного, поміркованого чи не надто виваженого – батюшка ставиться з розумінням, а ось участі церковнослужителів у масових акціях не схвалює. Щодо популярної у виконанні представників влади «пісні» про те, що треба зачекати, перетерпіти, а потім, колись, пізніше, ми отримаємо винагороду за довготерпіння, каже так:

– Одне покоління потерпить, друге перечекає негаразди. А третє може й не народитися.

А ще батюшка – великий оптиміст. Попри свої хвороби.

– Не робити зла! – такий, на перший погляд, простий його рецепт від душевної гризоти. – А якщо Бог дасть якусь болячку – то не страшно, то – перевірка, випробування. У Нього на кожного з нас свої плани. А моя робота – людям про це розповісти. Взагалі-то важка в мене робота. Дуже важка.

Петро Бувалий, Нова газета


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*