У Приюті Новоукраїнського району будують. Не руйнують, як у більшості сіл області, не чекають, як у деяких, коли на державному рівні будуть прийняті відповідні програми й Мінфін дасть кошти на нові паркани, дороги й дахи.
Тут, здається, усвідомили очевидне – якщо чекати, від села не лишиться нічого – ні парканів, ні дахів…
Ні тріски, ні камінця. І це не художнє перебільшення – спробуйте в степу знайти села, що їх обласна рада десять років тому зняла з реєстру.
Демографічний плюс зобов’язує
У Приютівському дитячому садочку біля великої ялинки зібрали дітей. І нічого в цьому не було б дивного (адже «на вулиці» – новорічно-різдвяні свята), якби не одностайне бажання абсолютно усіх батьків великого села привести дітлахів до щойно відкритих груп дошкільного виховання – від молодшої до підготовчої.
– Заступивши в 2010 році на посаду, я почала наближати цей день – відкриття повноцінного дитячого садочка, який могли б відвідувати всі дошкільнята з Приюту, а не тільки діти, яким за рік іти до школи, – розповідає Ольга Присяжнюк, голова села, котре, чи не єдине в області, завершило 2013-ий з демографічним плюсом – тутешнього населення побільшало на шістнадцять осіб. – І ось ми нарешті можемо похвалитися тим, що відремонтували приміщення типового двоповерхового дошкільного закладу (такі садочки будувалися у великих селах в радянський період – авт.) і тим, що всі 56 діток, які є в селі, будуть під наглядом вихователів. Не сидітимуть уже вдома по закутках, а розвиватимуться, проходитимуть соціальну адаптацію, інакше кажучи – змалечку вчитимуться жити.
Приріст населення в Приюті, про який хочеться нагадувати знову й знову, як про певний феномен, пов’язаний із двома факторами – у 2013-му немовлят народилося не шестеро-семеро, як у попередні роки, а чотирнадцять, а крім того, в село, розташоване на хорошій дорозі за тридцять кілометрів від обласного центру, де кожен охочий має роботу (оскільки на території працює три успішних агропідприємства), – переїхало три родини. З дітьми.
Власне, про ці підприємства й передусім про фірму «Авангард ЛТД», яка обробляє паї мешканців багатьох сіл Новоархангельського та Новоукраїнського районів, ми згадаємо окремо – добрим словом. Оскільки про таку вигідну співпрацю між підприємцями (від фірм, що господарюють на тисячах гектарів угідь до маленьких одноосібних господарств) й громадою керівникам і жителям більшості сіл Кіровоградщини лише, як-то кажуть, помріяти. Тому то й лишаються люди в Приюті, що в селі вирує життя. Я почав лічити та й покинув (кажуть же, невдячна справа – лічити чужі гроші), скільки коштів перерахував найбільший спонсор -«Авангард» – на розвиток соціального сектору села.
– Керівник цього підприємства – запальний (це про заступника генерального директора підприємства – Бориса Крамара) чоловік. – Якщо його переконати в доцільності вкладення грошей, дасть навіть більше, ніж попросиш, – дякувала перед новосільною ялинкою в садочку своєму помічникові й спонсорові, чий характер, схоже, добре вивчила, сільський голова. – Гроші на ремонт клубу (близько сімдесяти тисяч, а повний кошторис ремонтних робіт БК на 400 місць – 118 тисяч гривень – авт.), будівельні матеріали на садочок і оплата робіт, нові меблі…У нього велике серце. Наше село з такою підтримкою крок за кроком іде вперед…
За нові ялинки, великі й маленькі!
А між тим, у Новоукраїнському районі деякі сільські ради услід за приютівською теж запалили ялиночку в нових чи капітально відремонтованих дошкільних і навчальних закладах. Серед них Григорівська, Димінська, Мар’янопільська, Малопомічнянська, Іванівська…
Ситуація в галузі вочевидь покращилася, і не в останню чергу завдяки тому, що активність у розбудові територій виявляють самі фермери, котрі, між іншим, на початку року 2013-го, зібравшись у сесійній залі, пообіцяли відраховувати до сільських рад добровільні внески у розрахунку 40 гривень із гектару площі, яку орендують у місцевих селян. Нагадаємо, що офіційна ставка оподаткування – шість гривень із гектару на рік.
…Відкривши новий садочок, Ольга Федорівна ще довго з удячністю розповідала про щедрих господарів із Приюту, котрі, ставши на ноги, дійсно перейнялися долею рідного села. І свідченням цьому є й клуб, де торік підприємство «Рассвєт», яке обіцяє виділити кошти на заміну шкільних вікон, уже святкувало обжинки, і дороги, й садочок.
Ми ще повернемося до Приюту й перерахуємо всіх місцевих благодійників, не забувши ні про «Оріон», керівники якого, хоч і немісцеві (як, до речі, й авангардівські) й обробляють менше тисячі гектарів землі, але допомагають селу більше, ніж деякі заможні, «вкорінені» в цю землю на п’ять – десять поколінь фермери. Й одноосібників назвемо по прізвищах і похвалимо, бо, за винятком кількох, усі сімдесят малоземельних господарів – щедрі інвестори й патріоти. …Микола й Сергій Волохови, Володимир Одарченко, Микола Риндич, Володимир Руденко… – це їхня заслуга, що в село переїздять жити люди з великого сусіднього Рівного, з обласного центру. Це їхніми руками, зокрема, на Чумацькому шляху, де триста років тому торговий люд зупинявся купити махорки й попити води, відновлено легендарну криницю, до якої тепер після весілля їдуть молоді пари аж із Кіровограда.
Сьогодні в селі свято й малечі, щойно переступивши поріг нового–старого закладу, де тридцять років тому, коли Ольга Федорівна переїхала до Приюту із Західної України, було на вихованні 140 дітей (нині 56), влаштувала святковий ранок. Найважче акторський дебют дався трирічним. Всі ці зайчики, котики, вовки, снігурочки, принцеси й сніжинки намагалися сховатися за ялинку від чужих дорослих дядів і тьоть (крім, може, ведмедя, який гучно намагався тупати, ступаючи всією своєю п’ятнадцятикілограмовою вагою на новий лінолеум, та ще кількох комунікабельних «звіряток»). Але куди ж ти дінешся – вони всюди, і такі великі та горді тим, що нарешті виконали відкладену обіцянку – зібрали дітлахів разом у новій світлій і теплій (як і всі приміщення, включно із гарно відремонтованою, завдяки все тому ж «Авангардові», сільською радою) «дитячій хаті».
Валерій Скороход, спеціально для Першої електронної газети