Важливо

“Вона лізе в саме пекло” – волонтерські будні Зої Савченко (ФОТО)

????????????????????????????????????

За роки роботи через журналіста “проходять” тисячі людей і сторій. Деякі не залишають сліду в пам’яті, хтось вривається в неї, угвинчується, заливши свою соту на багато років. Їх запам’ятовуєш навіть після швидкоплинної зустрічі: когось через навмисну, напускну декларативну активність. Такі собі “комсомольські” ватажки з далеким кар’єрним прицілом, або ж ті, кого в народі звуть “собі на умі”. Хтось має шарм особливої інтелігентності, м’якої і зрештою безпомічної й навіть апатичної, рідко трапляється хтось з ненаграним, вродженим, генним аристократизмом, інтуїтивним, який відчувається в жестах, повороті голови, у мові й філософському сприйнятті життєвих колізій.

Зоя Савченко кидалася в очі відразу. Це коли мимоволі ставиш запитання співрозмовнику, який знає людину: “Це хто?!” Перші мої особисті відчуття від знайомства і перші ж характеристики: метеор, вихор, оптимістка, активістка (ще в тому, радянському розумінні), неймовірно харизматична жінка з приголомшливою здатністю комунікувати з людьми. Вона з тих жінок, які не думають, що може дати та чи інша людина в майбутньому, чим може бути корисна. В потрібний момент вона знайде всіх, хто їй потрібен, доб’ється всього, що їй потрібно. Звідси, можливо, її підприємницька жилка. Ця ж риса – не мудруючи лукаво сходитися з людьми – допомогла їй в інший діяльності – волонтерській.

Перші поїздки Зої були ще у Новоазовськ, коли він був під “нашими”. У той час ми всі переживали новий для нас досвід і страх невідомості війни. Нас ще не накрила хвиля байдужості до неї. Ми не звикли до повідомлень про смерті, і так боляче відгукувалися вони в душі, коли все місто проводжало загиблих, яких везли майже впритул у часі одного за одним. Цей відчай безвиході багатьох спонукав до волонтерства й благодійності. Слабкість нашої армії почала живити сила народу, що став у перший рік народом-феноменом, народом-волонтером.

Як не дивно, першими на Бобринеччині волонтерствувати почали жінки. Зоя Савченко – одна з них. 32 поїздки за два роки в зону АТО, до військових частин. Залишивши маленький магазин у Федіївці, на своєму автомобілі чи з іншими групами волонтерів моталася тижнями по району, по сусідній області, збираючи пожертви, випрошуючи їх. Хтось сам знаходив її через бозна-які контакти. Благо, район невеликий, віднайти потрібну людину досить просто. Своєю невгамовністю і розповідями про те, як “там”, запалила односільчан. І все село дружно готувало Зою в наступну поїздку: смажили, варили, ліпили, пакували… Сюди, у Федіївку, наче у який штаб, привозили усіляку живність, цілі туші свиней, рибу, борошно – все це потрібно було швидко забити, почистити, закоптити, перетворити на страви. Потрібні були люди, які вміють все це робити. І Зоя знаходила їх. Знаходила спільну мову зі школами – вчителями та учнями. Й ті ліпили тисячі вареників, пекли пироги, купували прапори, писали листи й малювали голубів миру з щемливими побажаннями повертатися живими. А потім вона списувала від руки листки шкільних зошитів: перелічувала кожні 50 гривень, кожну курку й мішок борошна, який давали люди, й приносила до нас у редакцію – звітувала.

Були чоловіки, в принципі готові їхати в зону АТО поволонтерствувати – але не з Зоєю Савченко. Тому що “вона лізе в саме пекло”…

Тепер вже багато хто кинув активне волонтерство. Втома або інші причини. Можливо, цей сплеск загального патріотизму затих всього на мить – до моменту, коли зрозумієш, що це знову потрібно. Зоя продовжує поїздки. Каже: там все чесніше, ніж тут: дружба і несприйняття одне одного, найкраще, що є в людині, й найогидніше. Все там гостріше, відкритіше: немає сил на вигадування образу, на створення іміджу. Всі вони – чекають. Звісточки з дому, новин, розказаних волонтерами, а не телевізором, прапорів і їжі. І тому вона знов і знов їде туди. Там – мовчазне і наполегливе очікування, там вона потрібна. І тільки там утворюється цей невидимий зв’язок волонтера й солдата, схожий на зв’язок матері й дитини, який складно зрозуміти, і ніколи не перервати.

Зінаїда Пирля. Фото з архіву Зої Савченко.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*