Важливо

Радощі та клопоти родини Хотинських, або Земля не для простих людей?

Багатодітна сім’я Хотинських із Красносілки (Олександрівський район) не з заможних. Точніше, малозабезпечена. Тридцятисемирічний Віктор, його дружина Ольга, на чотири роки молодша від чоловіка, і четверо діток. Всі – сини: Олегу 14 років, Артему – 11, Ігору – 9, а Саші – всього рік.

Мешкає сім’я майже на краю села. Хату їм купили батьки, як тільки Вітя і Оля одружилися. Будівля не з нових – і за площею не велика, і не висока. Та з часом господарі її осучаснили та зробили в ній все на свій лад – обклали цеглою, провели газ, вікна та двері поміняли, шпалери поклеїли, меблі сучасні придбали. Тепер для опалення будинку навіть у великі морози вистачає тих трішки більше трьохсот кубів газу, що виділяє держава по субсидії. Тож, у хаті, як кажуть, мов у вусі, тепло і затишно.

Віктор не місцевий. Він родом з Криму. А сюди приїхав з кримського півострова у відрядження (запросили у місцеве господарство врожай перевозити). Тоді й познайомився з Олею, яка якраз після закінчення технікуму працювала там же, у конторі. А невдовзі молоді побралися.

Вирішили осісти тут, у рідному Оленому селі. Й зараз у Родниківці лише добрими словами односельці згадують її батьків. Кажуть, працьовиті були дуже. Батько – Микола Олександрович Кирилюк все життя присвятив колгоспній пасіці, мама – Олена Йосипівна доглядала колгоспних овець. Оля найменша з їх п’яти дітей. З’явилася донька на свій, коли батькові було п’ятдесят, мамі – сорок п’ять років.

– Батьки ні гарний одяг не зносили, ні у розкоші не пожили. Для них основне було вивчити всіх дітей та на ноги міцно поставити, – з сумом розповідає Оля.

Микола Олександрович та Олена Йосипівна встигли лише первістку – Олегу – порадіти. Першою померла мама, згодом провели в останню путь й батька. Тож Оля й Вітя вже самі, без нічиєї помочі, старалися й стараються вкорінитися у красносілківську землю.

Слава Богу, обоє працювати вміють з малечку і ніякої роботи ніколи не цураються. А за ці п’ятнадцять років спільного життя всього було. І по навколишніх господарствах буряки їздили сапати, і домашню теплицю змайстрували та розсадою торгували. А один період навіть за рахунок власного господарства виживали. А воно було немале – дві корови, телята, бички, свині, гуси, кури. Тільки зиску від нього особливого не мали – за молоко та м’ясо закупівельними не багато давали.

Вирішили згодом Хотинські трактора придбати. Як-не-як, а ця техніка ніколи у селі зайвою не буде, мудро розсудили. У самих же біля хати п’ятдесят соток городу та й заробити на ній якусь копійчину можна. Мова про новий трактор взагалі не йшла – таких грошей подружжя не мало. Підшукав Віктор старенький МТЗ-80, але й на нього довелося ще позичати грошей у родичів.

І вже восени та весною чоловік орав городи односельцям, а то й в Олександрівку підзаробити трактором їздив. Згодом з боргом розрахувалися.

Коли померла Олена мама, через місяць місцевий колгосп розпайовували. Та з’ясувалося, що Олена Йосипівна, яка все життя у вівчарні була тваринам і за зоотехніка, і за годувальницю, і за прибиральницю, не заслужила паю. Немає в живих – немає й земельного наділу, так хтось вирішив. Тому паї отримали Микола Олександрович та Оля, яка власне всього рік-два у колгоспі пропрацювала. Можна було оформити договори оренди землі, як зробили більшість їх земляків. Та Хотинські вирішили толк цим дванадцятьом гектарам самі давати.

Тоді, у перший рік свого самостійного господарювання на землі, а було це вісім років тому, Віктор посіяв ячмінь – і озимий, і ярий. Зерно вродило! Не сильно багато, але 40 центнерів з гектара дало. Збирав врожай позиченим у родичів комбайном, та й зберігав у них у великому ангарі.

Зараз чоловік обробляє на два-три гектари більше. Але ця земля не на полі, а в городах – то одна бабуся не справлялася вже з лопатою і сапою, то інша, тож попросили молодших за наділами, щоб не плодити бур’яни, доглядати.

Та й сільськогосподарська техніка у Віктора значно додалася. Тепер у нього крім трактора є ще, також не з нових, комбайн «Нива», борона, плуг, сівалка, культиватор, косарка, гребка та причепи до трактора і до комбайна. Та й велике складське приміщення звів якраз через дорогу від власного подвір’я. Одним словом, господарюй тільки! І помічників у нього багато. Найперші – старші сини. Хоча вік у них ще й не дорослий та не зовсім самостійний, але техніку вони люблять і всьому стараються вчитися у батька. Віктор механізаторські уроки дає, але поки що вмикати-вимикати, а тим більше, управляти сталевими кіньми хлопцям самим не дозволяє. А ось у кумах, досвідчених трактористах, впевнений і на їх допомогу розраховує завжди. І як тільки щось в механізмах пішло на збій, знає, чоловіки допоможуть. Та й він такий самий, і просити його щось товаришам відремонтувати не треба – буде тут-як-тут.

Без роботи не сидить вдома й Оля. А як по іншому, якщо на руках мала дитина?! Ви тільки уявіть, скільки це треба наварити-напекти щодня, щоб нагодувати чоловіка, трьох старших синів і Сашу! А ще прибрати та випрати. І все ж, не дивлячись на постійну хатню роботу, жінка встигла заочно університет у Кіровограді закінчити та одержати диплом магістра за спеціальністю „вчитель математики та економіки”. Та й захоплення корисне для сім’ї має – шиття та вишивання. Ви б бачили, які гарні сорочки вона вишила й чоловіку, й синам.

І все ж гроші сім’ї треба на кожному кроці. Так, держава дітей підтримує, але цього, вважають Хотинські, їм замало. Хоча, як каже Віктор, вони б могли взагалі відмовитися від цієї допомоги, якби зміг розширити площу свого господарювання. Бажання у Хотинського є, та й, як запевнив Красносілківський сільський голова Іван Богаченко, земля для цього знайдеться.

Торік, а точніше 9 жовтня, Віктор звернувся в Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з проханням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 100 гектарів, в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Красносілківської сільської ради. Відповідь одержав аж 13 січня цього року. У ній була відмова. Коротко значилося: „Подана заява не відповідає вимогам статті 7 Закону України „Про фермерське господарство”.

Поки його документи ще розглядалися у Кіровограді, чоловік дізнався, що омріяну ним земельну ділянку вже віддано ТОВ „Мега-Трейд”, яке зареєстроване у… Сумській області. Як могло так статися? З цим запитанням Віктор звертався й до голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Сергія Кузьменка. Але у відповідь почув, що управління Держгеокадастру в області на пряму підпорядковане лише Києву. А недавні події, зокрема, пікети воїнів АТО кіровоградських чиновників, відсторонення від роботи керівників управління, приїзд урядової комісії, змусили Віктора знову приїхати у Кіровоград. Він звернувся за роз’яснення безпосередньо до перевіряючих з столиці. „Ви не правильно написали заяву”, – пояснили вони. Ну й шо? То скажіть, що саме не так і Віктор перепише заяву. Та й київські чиновники до роз’яснень не вдалися і зробили вигляд, що розмова закінчена.

Словом, правди Віктор ніде так і не зміг знайти. А поки тривали ці його ходіння по різних кабінетах, стало відомо, що вільної землі для виділення ні Хотинському, ні навіть учасникам АТО, яких на території сільської ради проживає п’ятнадцять, вже немає.

Як так вийшло? Чому обласне управління Держгеокадастру вирішило, що у Красносілці господарюватиме краще сумське товариство, а не місцеві чоловіки, які мають бажання обробляти землі та й навіть вже довели, що справляться з цим відмінно? От цього й не можуть ніяк зрозуміти Віктор та Ольга.

Галина Шевченко для Першої електронної газети.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*