Важливо

Хто  був  першим  професором  Кіровоградського  педуніверситету? (ФОТО)

Впевнена, навіть серед науково-педагогічного загалу мало хто зможе відповісти на це запитання. Не інтригуватиму читача: ним був Василь Іванович Харцієв.  І хоча це ім’я відоме  краєзнавцям та історикам нашого краю, все ж діяльність цього сподвижника на ниві педагогіки та філології і досі лишається мало проартикульованою навіть у професійному середовищі.

Це констатували учасники краєзнавчих читань, що відбулися у  обласній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Співорганізатор цього заходу Лариса Гайда  зауважила, що слід визначитися зі станом дослідженості цієї теми, тими кроками, які варто здійснити зацікавленій громадськості, аби ця постать  залишилась у пам’яті нащадків рельєфнішою.

Про здобутки Василя Харцієва, якому  виповнюється 150 років, на науковій ниві розповіла доцент кафедри романо-германської філології Кіровоградського педуніверситету Ганна Скляниченко. Річ у тім, що її батько – Володимир Чернецький, теж професор цього навчального закладу, свого часу  фактично став першовідкривачем  імені свого видатного колеги у радянську добу. Завідуюча відділом краєзнавства наукової бібліотеки Тетяна Макарова продемонструвала виставку, підготовлену з нагоди читань, де чільне місце займає журнал «Мовознавство» за 1968 рік, де розміщена стаття Володимира Чернецького про здобутки філолога-науковця Василя Харцієва. Власне й постать самого Володимира Чернецького незаслужено призабута, а він же був першопрохідцем у  багатьох напрямках наукового краєзнавства.

Олександр  Семененко, автор відомої книги спогадів «Харків, Харків…» згадує Василя Харцієва, як улюбленого учня Олександра Потебні. Дружина  Олександра Потебні після смерті видатного мовознавця саме Харцієва попросила упорядкувати його творчу спадщину, архів. Василь Іванович дуже ретельно поставився до цього, видавши ряд праць свого вчителя, зокрема  його «Посмертні записки».  Фактично, на думку Ганни Скляниченко, саме Харцієв заклав основу сучасної порівняльної лінгвістики.

Очевидно, він був новатором у всьому. Саме на новаторських началах його педагогічної діяльності акцентував увагу учасників читань краєзнавець Віталій Постолатій. У тодішній Російській імперії існував ряд реформаторських навчальних закладів, до яких належало і Єлисаветградське громадсько-комерційне училище. Його перший директор українофіл Александров і запросив  у наше місто  із сусіднього Катеринослава уродженця того краю Василя Харцієва. Саме у наших степах розквітнув його талант педагога. З його ініціативи в училищі було відмінено поточні оцінки, акцентувалося на толерантному ставленні до учнів, запроваджено  надання психолого-педагогічної характеристики кожній дитині, поширено клубне життя (видання шкільного  літературного журналу, проведення вечорів, диспутів). Така педагогіка, вважає Віталій Постолатій, значно випереджала свій час. Багато чого з  практии Харцієва могло б пригодитися і сучасній школі. Існує думка, що  його педагогічна модель фактично була попередницею школи радості Василя Сухомлинського.

У 20-их роках, коли громадсько-комерційне училище припинило своє існування, Василь Харцієв став одним із засновників Зінов’євського інституту соціального виховання, його першим професором. Цей час – період утвердження тоталітарної більшовицької ідеології не міг не позначитися на діяльності гуманіста Харцієва.  Його звинувачували, що марксистсько-ленінське мовознавство він заміняє потебніанством…

Як би там не було, але у 1926 році він разом із учителем Дмитром Кучмою заснували у тодішньому Зінов’євську перше науково-краєзнавче товариство, фактично, поклавши початок гуртуванню краєзнавців у  наших степах. У ті часи Василю Івановичу жилося досить сутужно. І хоча він працював на кількох роботах, основном доходом своїм називав те, що виростив на власному городі. Жив він на розі нинішніх вулиць імені Суворова та Курганної.

Не уник і арешту. Але був уже дуже хворий і енкавеесівці відпустили його додому помирати.  Як розповів працівник обласного Державного архіву Вадим Колєчкін,  персональної справи Харцієва у архіві немає, але у інших справах репресованих його називають мало не організатором буржуазно- націоналістичної  організації. Можна не сумніватись: якби не смерть, чекала б Василя Івановича доля тисяч і тисяч репресованих у ті роки.

Його могила не збереглась, ймовірно могла бути на Биківському цвинтарі. Учасники слухань вирішили звернутись  до міської топонімічної комісії з пропозицією назвати  одну з вулиць іменем  філолога, педагога й громадського діяча Василя Харцієва. Так само ініціюють вони і встановлення на приміщенні  Кіровоградського педуніверситету меморіальної дошки його першому професору.

Світлана Орел для Першої електронної газети. Фото з приватної колекції Юрія Тютюшкіна


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*