Важливо

Рано чи пізно кіровоградським медикам доведеться обирати, кому рятувати життя (ФОТО)

 «Тут моєму чоловікові врятували життя. Його повернули просто з того світу. Юлія Михайлівна (заввідділенням) − дуже милосердна людина, я їй дуже вдячна за те, що врятувала мого чоловіка. Хороший сестринський медперсонал – усі такі добрі і чуйні! Хай їм Бог помагає!»,це перші слова, які промовляє Лариса Василівна, побачивши журналістів у коридорі обласного кардіодиспансеру.

Подружжя Лариси і Миколи Повстяних мешкає в Олександрії. Чотири роки тому у чоловіка стався інфаркт. Час від часу він повертався до ЦРЛ, щоб полежати під капельницею, підтримуючи свій організм. Ось і цього разу, підзбиравши грошей, він поїхав в Олександрійську ЦРЛ. Там пацієнту стало зле. Місцеві лікарі не могли нічого вдіяти чи хоча б встановити діагноз. За словами Лариси Василівни, чоловікові навіть томограму зробили лише тоді, коли вона заявила, що забирає його в обласну лікарню.

«Ще в Олександрії в лікарні я втратив свідомість і нічого не пам’ятаю. Оговтався вже тут − мене врятували з того світу. Діагнозу навіть сам не знаю», – розповів 64-річний Микола Миколайович.

Тут, в Кіровограді, чоловіку діагностували тромбоемболію –  складне захворювання артерії, з розвитком двосторонньої інфаркт-пневмонії з тяжкою легеневою недостатністю.

Операцію здійснювали на базі каодіологічного диспансеру, де є сучасна операційна з якісним медичним обладнанням і першокласні хірурги. Пацієнту довелося накласти трахеостому (трубка в трахеї, яка дозволяє йому дихати). Для цієї процедури запросили лора з обласної лікарні.

Лариса Повстяна впевнена, що завдячує життям свого чоловіка талановитим лікарям, які змогли швидко розпізнати хворобу і провести успішну операцію.

Натомість, хірург Юлія Живиця (завідуюча відділенням анестезіології та інтенсивної терапії), яка оперувала Миколу Миколайовича, переконує, що нічого не вдалося б без сучасної апаратури – як в операційній, так і в реанімації, а також  без тромболітичних препаратів – медикаментів що розчинюють тромби.

«Протягом трьох тижнів пацієнт був підключений до апарату штучного дихання. Завдяки цьому він залишився живим. Якби не дефіцит апаратури, ми б могли надавати допомогу більшій кількості хворих, проводити більше операцій»,  – наголошує  Юлія Живиця.

Такий дихальний апарат коштує 800 тис. грн. Для диспансеру ця сума непідйомна, а для такого серйозного відділення реанімації – апарат звичайна необхідність. Це річ, без якої в лікарні неможна обійтися.

«Ми з 1 березня почали серйозно працювати як відділення реанімації. Таких важких пацієнтів дуже багато і в самому Кіровограді, і по районах. Ми надаємо допомогу всім, хто звертається, і  люди не вмирають вдома і в ЦРЛ. Все це завдяки тому, що у нас є ангіограф і апарат штучного дихання», – розповідає лікар.

Один апарат – це, звісно, добре. Але рано чи пізно настане момент, коли медикам доведеться обирати, кому з двох критичних пацієнтів рятувати життя.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*