Будні 34-го батальйону: реальні історії з передової

Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Воїн 34-го батальйону Дмитро Степаненко (селище Вільшанка Кіровоградської області) за часи служби в зоні проведення АТО, яка досі триває, назбирав силу-силенну фронтових історій про важкі і цікаві будні солдатів і війну з сепаратистами.

Своїми історіями він поділився з журналістами.                                                                                       

                              Не на той танк сіли

34-й батальйон закінчив бій у сутінках. Невеличка колона з танчиком попереду поверталася на позиції. Стоять два військових, голосують. Пригальмували, ті видряпалися на броню. Їдуть. Коли вже повернули до клапана, один з них покрутив головою і каже іншому:

– Мабуть, ми не на той танк сіли…

Позаду вмикають фари, а на броні – два москалика, один з них майор. Чемно підняли руки вгору і не смикалися.

Танк – не маршрутка. Номера переплутаєш – назад не повернешся.

                                                                                           Виховна робота

У розвідроту прибув новий шакал із зовнішністю жовтого карлика з фільму «Місто гріхів». Придумав собі грізний позивний «Халк». Оскільки ніхто не пам’ятав ім’я кіноперсонажа, вигадали клоуну нове: «Танчик». Як синонім до «твердолобий» і аналог до «по пояс дерев’яний». В кращих традиціях голлівудських бойовиків Танчик розказав нам, що ми ніхто і нічогісінько не вміємо. Особливо вразили Танчика такі кричущі недоліки: слабенька стройова підготовка, відсутність військової виправки і вперте небажання особового складу стояти перед ним в позі «струнко». Але він таки да, зробить з нас справжніх рексів. За допомогою фізичної підготовки і одному йому відомих секретів орігамі, фен–шуй та боротьби нанайських хлопчиків на мізинцях. Ми, наївні, вірили, що за вісім місяців війни хоча б дечого навчилися. А от справжній «проффесіонал», хоч і перший день в АТО, відразу розпізнав дилетантів.

З 90 бійців розвідроти захотіли стати суперрозвідниками шестеро. На першому ж занятті, «як зняти вартового», Танчик серйозно надрізав бойовим ножем п’яткове сухожилля Адесі. А оскільки Адеса відомий на всю бригаду стукач, новобранців аж розпирало від радості.

– Сподіваюся, це було не останнє кровопускання, а то я так ніколи і не навчуся зашивати різані рани, – висловив сподівання Кок, який в той день був на виїзді і пропустив поножовщину.

Танчик вигріб від ротного за підранка і на деякий час втратив інтерес до виховання Рембо/Командос. Заодно відмовився виїжджати на клапана: «Пусть салдафоны с рюкзаками по передовой бегают, а я офицер и у меня другие задачи здесь, в тылу».

                                                                     Що не день – якась розвага

На автоматичному гранатометі (АГС–17) новобранець одиночними пострілами вистріляв усю ракушку. Коли випала стрічка, стрільбу зупинив, і крайня граната так і залишилася у стволі. Коли це хто на гранатометі
контрольні постріли робив і на запобіжник його ставив? Це ж не автомат! Порожню ракушку зняли, повну з гранатами причепили. Так і залишили.

Пізніше вирішили АГС перенести. П’ятеро бійців взяли і потягли. Випадково коліном притиснули спуск.
Бах!

Граната якимсь дивом проминула десять ніг і зарилася в бруствер. Добре, що боєприпаси до АГС зводяться, лише пролетівши безпечну для стрільця відстань, і граната не вибухнула під ногами. Але ж колись вона таки має вибухнути! Розкопувати бруствер страшно – будемо здалеку розстрілювати. Принесли кулемет, влупили кілька черг. Без результату. Чи то граната зарилася занадто глибоко, чи то підірвати її з казенної частини нереально.

Гукнули на допомогу саперів. Ті завжди раді старатись, поклали зверху кілька тротилових шашок, розтягнули вогнепровідний шнур.

Бу–бух!
Тепер маємо півтораметрову діру в бруствері.
Півдня закопувати.
Що не день – якась розвага.

                                                                                       Полювання на кабана

Вітер віє від саперів, шашлик пахне на весь табір.

Сапери прославилися своїми вдалими полюваннями на кабанів. Ні фазанів, ні зайців, ні козуль. Лише кабани. Якщо вони вже зібралися на полювання, ввечері смажитимуть шашлик. Мабуть, знають якийсь секрет.

Вже аж перед самим дембелем мій земляк Морський поділився таємницею.

Мисливці, увага! Не записуйте, вам це не допоможе.

Спочатку по слідах шукають зарослий ярочок чи чагарник, в який кабаняча сімейка залягає на відпочинок. Вибирають зручні позиції для стрільби. Вмощуються. Із підствольного гранатомета (ГП) закидають всередину гранату.

Кабани роблять фатальну під час обстрілу помилку – покидають обжиті позиції і втікають всім стадом. В результаті потрапляють під прицільний вогонь.

Далі справа техніки. Стріляй в найбільшого і насолоджуйся незрівнянним смаком.

Дмитро Степаненко, захисник України

Поширити:

Залишити коментар:

коментар