Важливо

«Вовків» – на пенсію, «дельфінам» – дорогу!

Мешканці Новоукраїнки скаржаться на нового перевізника, який змінив графік руху маршрутних автобусів, підняв ціни на проїзд до 2.50, відмовляється возити пільговиків, ображаються на владу, котра не впливає на ситуацію.

Насправді ж ситуація значно складніша. І тут, можливо, доречніше перейматися не «накинутими» на пасажирів п’ятдесятьма копійками чи накладеними на їхні пенсійні пільги «табу», а змілілим на черговий мільйон надходжень від власної виробничої діяльності місцевим бюджетом, бо з них, місцевих, складається «великий» державний, котрий без іноземних запозичень вже давно не в змозі прогодувати Україну.

Олександр Корінний, міський голова Новоукраїнки, каже:

– Після закриття автобусного парку ми взагалі лишилися без перевізника. Люди ходили пішки і їздили на таксі (до речі, відстані між мікрорайонами в цьому райцентрі пристойні, скажімо, від селища цукровиків до районної лікарні більше десяти кілометрів – авт.). Так було б і надалі, якби кіровоградське підприємство «Авто-тур» не запропонувало своїх послуг. Звичайно ж, поставивши свої умови щодо перевезення пенсіонерів і всіх пільгових груп населення. Зате якість послуг тепер покращилася…

Міський голова має на увазі, що нині в райцентрі замість старезних «Лазів», котрі усіма своїми розлагодженими механізмами й роз’єднаними з’єднаннями скрипіли, як стара тачка-«кравчучка» й астматично пихтіли, новоукраїнців возять швидкими й маневровими «дельфінами».

– Іншого виходу, – вважає керівник міста, – в нас насправді не було. Краще будемо всі платити 2,50, ніж їздити за двадцять-тридцять гривень на таксі з базару. Представники трьох громадських організацій – ветеранів війни, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, воїнів-інтернаціоналістів це питання узгодили.

– Понаїхали сюди з інших міст заробляти гроші, – по своєму, і теж цілком логічно, аналізує ситуацію Валентина Іванівна Тимчишина, чекаючи на автобусній зупинці на пропахлого «бензином і синім вогнем» «дельфіна», що відвезе її з мішком цукру додому. – Хіба їх наші зручності турбують? Аби гроші платили

Отже, автобусний парк Новоукраїнки вслід за такими ж, підзвітними державі підприємствами Вільшанки, Добровеличківки, Новоархангельська…, не витримав лихої долі й зупинився. Василь Володимирович Ігнатенко, директор парку, повністю погоджуючись із очевидними аргументами «проти» (найважливіші – це спрацьована техніка й відсутність перспективи модернізації, узагалі розвитку), все одно дивується. Його й досі вражає, що наші чиновники, згори й донизу, вся наша влада поводяться так, ніби в них, як у того штукаря, тисяча білих кроликів і голубів у капелюсі, сто тузів у рукаві.

– От не буде тепер нашого мільйона гривень відрахувань до бюджету, і де, з яких надходжень візьмуть «інший» мільйон? Чому нас притисли до стіни законодавством (і перевірками – авт.), нагадуючи про обов’язковість пільгових перевезень вартість одного кілометра шляху за відрегульованим тарифом – 22 копійки за один пасажиро-кілометр, а з приватного перевізника нічого подібного не питають? Ми теж хотіли оновлювати техніку, але заледве нашкрібали на пальне, зарплату, податки. В базарні дні возили по десять «платних» на сто «безплатних» пасажирів. А нам занижували коефіцієнт компенсації, та й ті гроші за пільгові перевезення вчасно не платили. Працювали постійно зі збитками. За сім років не придбали жодного нового автобуса. А приватники сидять на єдиному податку, працюють із порушенням законодавства. Проте інакше в Україні перевізнику й не вижити.

Новоукраїнський автопарк обслуговував не лише городян. Він обслуговував села, добиваючи свої старі автобуси. Приватний власник транспортного засобу на Глодоси (куди, враховуючи стан дороги, легше дійти пішки), з повним, до того ж, автобусом пільговиків не поїде, а ЛАЗи чургикали. «Кашляли», скреготіли, але їхали. Тепер сорок працівників автопарку – офіційні безробітні. Серед них і люди, які зовсім трохи не допрацювали до пенсії.

– Із таких у нас, – легко згадує прізвища колег сторож гаражів із віджилими автобусами, колишній водій Василь Калацей, – Валентин Герасимчук (працював на підприємстві із 1978 року), Василь Буть (півтора року не доробив до пенсії), Михайло Івлєв, який за кермом сорок років…

…А за парканом автобусного парку, де свого часу працювало півтисячі місцевого населення, – «пам’ятник» іще одному наповнювачу бюджету. Шляхово-будівельне підприємство Новоукраїнки раніше мало роботу цілий рік, а потім в його послугах чомусь не стало потреби. Тепер, якщо потрібно постелити нову ділянку дороги, будівельників везуть із Кіровограда, а тутешні безробітні фахівці, як ті бідні діти на панську ялинку, ходять і заглядають – може, й про них хтось згадає.

[nggallery id=59]

Валерій Скороход, спеціально для Першої електронної  

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*