Важливо

Зелене: Відповідь п’ятьох

Історія протистояння жителів Зеленого (Компаніївський район) і орендаря ставка триває.

Днями ініціативна група жителів села побувала в редакції Першої електронної, щоб поділитися своєю оцінкою інтерв’ю орендаря Сергія Нарійчука, опублікованого на початку жовтня.

У підсумку маємо теж інтерв’ю. Із п’ятьма людьми: Семеном та Зоєю Пашкевичами, Галиною Телькою, Анатолієм Чорним та Вірою Кононенко.

— Перш за все хочу підкреслити: ні в кого із жителів села немає упередженого ставлення до Нарійчука, ніхто йому зла не бажає і не робив, — запевняє Зоя Пашкевич.

— Уже чимало років ми «воюємо» з ним — продовжує її син Семен. — Так складається, що воюємо, а не ведемо діалог. І досі не можемо налагодити його, бо, на нашу думку, він веде себе нечесно. Це інтерв’ю нас обурило, тому що, скажімо, будь-яке слово можна перекрутити у зручний для себе бік. І з чим не погоджуємося, підтверджуємо документами…

Розмова продовжилася у вигляді аналізу слів Сергія Нарійчука.

Екологія

Перше — щодо заперечення його сумнівів у скарзі гуртка юних екологів місцевої школи. Спростовувати їх береться її директор Галина Телька.

— Такі закиди робляться не вперше, — зауважує вона. — Негатив має нібито такий підтекст: саме мені не дають ловити рибу у ставку. Мовляв, що я так – через учнів – хочу вплинути.

— Він тут каже, — продовжує Галина, — що очистив кілька проблемних криниць. Але ж рівень не відновився до колишнього рівня. Він хоче сказати, що зробив добро. Ні, не добро, а частково компенсував людям збитки. Далі Нарійчук розповідає про те, що готовий очистити громадські колодязі. Але скажіть, який від цього зиск, якщо мені до них ходити дуже далеко!… Та й не потрібні нам подачки. Ви в нас не забирайте цю воду. Ми не хочемо бути якимись нахлібниками.

А на останній сходці і ви були свідками того, як вони розповідають. Мовляв, давайте ми пожежну автівку наймемо, візьмемо когось із вас опустимо і зробимо очистку (лінк). Та навіщо нам такі керівники — ми самі можемо це організувати.

— До речі, — зауважує Семен Пашкевич , — почистити за наш кошт. Найбільше підозр викликає відсутність конкретики. Це називається : дайте сьогодні стільці, а завтра будуть гроші. Все навпаки.

— І я йому потім сказала: ні, ви якщо хочете почистити, то зробіть це в рахунок того, що ви вже людям зробили поганого. Це було б порядно. А потім би вже люди, може, оцінили, що ви все-таки порядний (ну не знав, ну не думав, що так станеться). І потім люди б пішли назустріч, — додає Телька.

Важкий доступ

— Я спілкувався з фахівцями, прізвищ яких, на жаль, зараз не пригадаю, — каже Семен. — На словах говорилося: кожен ставок має свою історію: в радянські часи будувалися будинки, нарізали землю тощо. Відносно кожного ставка існують певні умови. Якщо водний кодекс підняти, то там вказується , що є десь два метри, десь п’ять, десь і десять природоохоронної зони. Є в нашому селі такі вулиці, наприклад Набережна. Там стоїть будинок , город і далі вже вода. Цієї зони в тому місці не може бути фізично. Так склалося історично. А якщо вона і є, то частково треба в будівлю «залізти».

Далі Пашкевич згадує про те, що Нарійчук демонстрував (з фото), як йому не дають доступитися в одному місці до води.

— Мовляв, його не пускають, а він має право. Ось на це у нас є документ, тому що людині були погрози, і він звертався до міністерства внутрішніх справ. У мене є цей документ, — продовжив Семен.

— «А щодо добросусідських стосунків із місцевими людьми, — цитує Галина Телька статтю. — Ось одна ілюстрація. Жінка, що мешкає поруч із нашим будинком охорони і кладкою висловлювала претензії, що ми їздимо її городом. Навіть заявляла, що її земля приватизована до самої води. Гаразд, кажу, дивіться договір оренди. Відповідно до нього навколо ставка нам виділена водоохоронна зона, за яку я в тому числі сплачую орендну плату. Нею нам необхідно користуватися для господарської діяльності. Тому, шановні, я не їжджу вашим городом. Попросив жінку показати державний акт на цю землю — а його немає»… Добре, що він був начальником кадастрового центру – людина обізнана, і каже, що зараз через Інтернет можна переглянути карту, що засвідчила його правоту. І ось на його «правоту» — 96-м роком виданий акт під номером 2 на право приватної власності на землю. Вона одна з перших, хто отримала акт приватизації…

Далі розмова зайшла про те, хто смітить на берегах ставка. Нагадаємо, на думку Сергія Нарійчука, це роблять місцеві жителі, що засвідчує доступність до водойми.

— Мені здається, якби він знав, хто із місцевих мешканців гидить, він би підійшов і сказав, ніколи б не дозволив цього робити, — вважає директорка школи.

— Це ж приїжджають на пляж, випивають, залишають сміття, — підтримує Анатолій Чорний, дивлячись на фото із інтерв’ю. — А хтозна, хто то. Але не «колгоспники».

Ініціативна група сходиться на тому, що це можуть зробити і заїжджі із інших сіл та міст. Крім того, мовляв, сміття вистачає скрізь.

— Каже, що браконьєрів багато, — зачіпає ще одну проблему Галина Телька. — Ну скажіть, хто з жителів, отут присутніх чи і з тих, хто прийшов на сходку, почув: «Я тебе зловив із сітками!» Хто заважав привселюдно так сказати? Але він цього не може заявити. А говорити можна багато чого. Документами треба підтверджувати.

Про колектор

— Там ще про колектор написано, що в 2009 році зруйнований. Правда це чи неправда, промовчимо. Але є питання. Якщо в 2009 році ставок був спущений насухо, чому не можна було в той момент відремонтувати? — запитує Семен Пашкевич.

Анатолій Чорний додає, що кожного літа у ставку вода на метр знижується від спеки. Якраз на той метр, що орендар просить для спуску для ремонту. Вона падає більше, як на метр, вода відходить від берегів.

— Приїжджали фахівці зовсім недавно, кілька днів тому, — продовжує думку Пашкевич. — Фахівець, прізвища ми не знаємо, сказав, що ось цього ремонту не треба, що в радянський час неправильно побудували. А ось тут збоку (показує фото) бачимо пошкодження. Так ось, це його треба відремонтувати. Замазати, напевно, цементиком. Воно якось так зручно підводиться, що треба ставок ще спустити на метр. А все інше ремонтувати не треба. Я веду до того, що витрат тут — на триста гривень. Так ось, той самий згаданий фахівець просто, вибачте, каже дурниці. Чому? Саме в цьому колодязі є напрямні труби, що спускають воду в наступний ставок і які закидані камінням на даний момент. Я вчився на гідромелліоратора і знаю, що їх там не повинно бути. А цей фахівець розповідає, що мусять бути, щоб при великому потоці не зруйнувався колодязь. Тобто, вони весь час розповідають на користь орендаря…

До речі, жителі села готові з задоволенням взятися своїми силами за відновлення. Але не в зимовий час.

У мене є ще одне питання, — каже Семен Пашкевич. — Із іншого боку ставка є спеціальна дорога, яка йде на Сасівку. Тож із того боку можна завжди під’їжджати, вивантажити корм у став для риби або ж малька запустити. Чому ж треба топтати городи, обламувати дерева? Вступати в конфлікт. Ну чому? Ми по-доброму все можемо зрозуміти.

Далі слово бере Віра Кононенко.

— Зараз бізнесом називають заробляння грошей. Але це слово перекладається як ведення свого діла. Це далеко не бізнес. Тобто, він собі хоче зробити на якийсь період годівницю. Але орендар — квартирант у цих людей, а не власник. І він хоче ось цих всіх зеленівців пригнути під себе, використовувати цю водойму, на якому виросли кілька поколінь людей. І він хоче використати тільки для того, що йому вигідне на цей момент. А завтра — за принципом: після нас хоч потоп. Річ ще й у тім, що треба розуміти суть поняття «екологія». Усі говорять зараз про спуск води із подальшим відновленням. Та не буде відновлення, якщо будуть постійно це робити. Природа втручань таких не вибачає. На Ютьюбі є виступ дівчинки, яка змусила замовкнути весь світ. У ньому вона звертається до ООН, до дорослих із питанням: Що ви нам залишите після себе? Ось ви зараз робите для себе гроші, а як ми будемо жити далі?.. Адже ця водойма створена не для того, щоб Нарійчук покористувався 25 років. Мені взагалі не зрозуміло, як можна віддавати на такий термін. Гаразд , факт. 25 років він поживе… Прийде прийшлий, все тут знищить, а як ці люди потім будуть жити? Як можна так поводитися із землею, водою, природою загалом? Врешті-решт, є Конституція, країна , нехай вона ще тільки формується, і є хоч якесь майбутнє. Треба дивитися трошки далі власного інтересу…

Силові аргументи

Ініціативна група розповідає про те, як орендар тисне на них.

— Сьогодні з нами не зміг приїхати Борис Губа, — розповідає Зоя Пашкевич. — Документів немає. Але… Зараз він живе десь у місті, але сам родом звідси. У нього є будинок в Зеленому. Якось він на вихідні приїхав до села, вирішив повудити рибку. Викликали міліцію і подали на нього заяву. І з погрозою: ти нам малька виловлюєш. Однак він відпарирував: якщо так — подавайте на мене в прокуратуру і я буду за це відповідати. Досі гробова тиша. Іще. У нас проживає Жуков Євген Олександрович по вулиці Набережній, доглядає свою дружину-інваліда , яка прикута до ліжка вже багато років. У нього так само саме город виходить до ставка. І душевний відпочинок шукає собі людина, пішов якось із вудкою… А охорона , яку вони наймають із незрозумілих верств населення, яка може при собі якусь зброю там носити… І приходять ось до цього старого, мало не по голові можуть дати…

— Та навіть не в цьому проблема, — зауважує Семен. — Невже повинні статися убивства чи когось мають покалічити, щоб зафіксували ці речі документально. Не буде ж це робити старенький дідусь, якому погрожували.

Подібні історії також розповіли Телька і Кононенко…

З приводу того, що мальок ловити не можна, зеленівці кажуть, що існують документи, які дозволяють і купатися, і користуватися ставком. А в те, що там вирощують мальок – не вірять. Мовляв, не може він бути вагою з кілограм.

Далі буде?

Олег Бондар, Ігор Крушеніцький, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*