Чому діти не зігріті?

Інформація про дітей зі Скалівських Хуторів Новоархангельського району, котрі, вийшовши зі школи, майже добу не поверталися додому й заночували у лісі, де їх уранці знайшли комбайнери, обійшла центральні телеканали, Інтернет-видання й газети. Яких тільки домислів вона не набувала на шляху до читача й глядача. Третьокласників Віталія Рогульчика й Світлану Билю називали рідними братом і сестрою, дорікали вчителям за погані оцінки, через які діти начебто боялися навертатися на світлі батьківські очі й, урешті решт, трактували подію, як банальний прояв недогляду й байдужості – з боку педагогів, батьків та громади. Однак, все не так просто в цій історії.

Від путніх батьків…

Сільрада Скалівських Хуторів з населенням точним числом 654 особи включає в себе село Ржеве, де на кожні два спустошені двори приходиться один заселений. На цьому хутірці мешкає із мамою та названим татом Віталій Рогульчик, а в покинутих хатах ще до інциденту, який набув масштабного розголосу, час від часу переховувалися Світлана з Віталієм. Для гри в козаків та розбійників, партизанів і зорянку тут просто «розкішні» декорації, але ці діти, на жаль, не гралися – вони насправді ховалися, уникаючи контакту зі світом дорослих, негативний і жорстокий бік якого пізнали змалечку.

– Від путніх батьків діти не тікають, – з вершини життєвого досвіду судить Клавдія Бараненко, сусідка Рогульчиків, яка мешкає в своєму дворі до настання холодів, а потім вибирається з відлюдної місцини до доньки в Дніпропетровськ. – Я Вітальку добре знаю, він не раз до мене заходив у двір, блукаючи без діла, я годувала його хлібом. Розмовляли з ним – про маму, про школу. Хороша дитина! Але, знаєте що.., нас було в сім’ї шестеро, і всім було заняття, всім було цікаво жити. З дванадцяти років я доїла корів на фермі й не вважала себе нещасною. Втім, в теперішньому житті я нічого розібрати не можу. Сьогодні курка старша за яйце, горілка важливіша за дитину…

Горілка…Про світлі очі батьків (за текстом – вище) я насправді згадав більше для контрасту, бо далеко не завжди мами Світлани й Віталія перебувають у хорошому гуморі й при ясному розумі. Самогон в їхніх оселях і цар, і бог, він мотивує майже кожен наступний вчинок, підказує, як виховувати дітей. Зрадливий порадник, це він свого часу виселив трьох (всього їх у жінки – четверо) дітей Раїси Билі до Маловисківського будинку – інтернату, звідки їх, зважаючи на пристойну мамину поведінку, потім повернули. Це він лишив самотиною Світлану Рогульчик, котра сьогодні виживає за рахунок приробітків по людях, котрі, вочевидь, часткового оплачуються в «рідкій валюті». Обидва розхристані, неогороджені, з приземкуватими, немазаними хатами подвір’я – це зразок і символ іншої розхристаності й невпорядкованості. Душевної порожнини, в яку літрами лий оковиту – краю не видно. А коли «все проп’ємо, але Крим не віддамо», коли в морі самодозволеного «беспредела» тонуть, не опираючись «стихії», рештки дисципліни й самоповаги, діти починають боятися батьків.

П’ятдесят на п’ятдесят

– Не знаю, що вам про мене розказували, – не погоджується з громадською думкою Раїса Биля, – але дітей, боронь Боже, я не ображаю. Ото був у мене період, коли зірвалася і коли Володю, Віку й Світлану забрали до інтернату. А потім я поводилася, як належить матері. Двоє ж старших нікуди з дому не тікають. Володя он бере участь у спортивних змаганнях (на доказ цьому виправдальному аргументу Раїса демонструє хлопчикову грамоту за виграні районні змагання з легкої атлетики – авт.), Віка їздить у райцентр до музичної школи. А на Світлану ніби якась планета часом находить – втече із тим хлопчиком, заб’ється десь в порожню хату… і спить. І якби ж не було де спати чи що їсти. А то ж, погляньте самі, для кожного є ліжко, в хаті тепло. Ось ще сестра прийде, підмажемо глиною веранду й буде в хаті порядок. Заходьте, дивіться… Зараз вони прийдуть зі школи (Володя й Віка, бо Саша довше затримається в садочку, а Світланку після втечі разом із Віталієм помістили в обласний приймальник – розподільник – авт.), а в мене вже картопелька відварена, тюлечка до неї є…

Насправді, щоб не говорили ніби я пропиваю гроші, а діти сидять голодні, картку, куди надходять гроші на дітей, я за довіреністю на три роки передала одній гарній людині (як з’ясувалося, завучу школи – авт.), вона знімає з неї певну суму, заносить у магазин, а продавець, коли діти приходять по хліб, ковбасу, молоко, порошок чи мило, віднімає витрачене на товар (потім кредит знову поповнюється – авт.). Я до тих грошей не касаюся. Не лише продукти, а ось і ці нові меблі, ліжко, диван, стіл, постільну білизну обігрівачі для нас придбали з тих коштів. Зараз дрова на зиму замовили… Я думала, що в Світлани якесь психічне відхилення. Повезла її в лікарню, а там виявили проблеми лише із зором. Навіть не знаю, чи хочу, щоб вона повернулася додому — п’ятдесят на п’ятдесят. Може, в інтернаті їй справді буде краще, перестане втікати.

Бізнес-клас

А Світлани Рогульчик удома застати не пощастило – жінка поїхала в район писати заяви, клопотатися, щоб дитину з розподільника повернули додому, а не направили в інтернат. Зате чоловік, який приходиться малому втікачеві за батька, обурений вийшов з хати і скоро розповів, як преса перекрутила ситуацію і несправедливо оцінила його особистий і Світланин внесок у виховання дитини. А заодно повідав дещо, чого про школярів-відлюдників досі ніхто не розповів. Виявляється, не лише схожі сімейні обставини поріднили дітей, але й…комерційний інтерес.

– Вони пропадали раніше, збираючи горіхи й метал, щоб здати в Скалівських Хуторах. Але не на такий тривалий час, – пояснював Руслан Сіденко, місцевий мешканець. – А тут, коли я зателефонував, у районній міліції спочатку вирішили, що жартую. І їхати не хотіли. А тепер нас звинувачують, що ми й не помітили відсутності дітей. Кажуть, що нездатні потурбуватися про малого. Втім, самий главний по дітях в Кіровограді сказав, що нам Вітальку віддадуть, а в Билі дітей заберуть. Це ж та дівчина хлопця підбивала.

А дорогу до рогульчикової хати показували сусіди. Важко сказати, коли востаннє вони засинали тверезими. Так і уявив собі: Руслана Сіденка, який вважає, що з педагогічними талантами в нього все «тіп-топ», оцих сусідів і пустку навколо – аж до баби Клавиної хати, на котру, нагадаю, невдовзі буде повішено замок, бо Клавдія Іванівна з усіма своїми гостинцями для Тома й Гека, Вітальки й Світланки поїде до Дніпропетровська. І малого уявив собі, котрий перечікує в хаті ніч, щоб хутчіш зірватися до школи, на пустирище чи й куди далі, де опиниться ближче до сонця й світла.

Разом

Насправді, вчителі загальноосвітньої школи Скалівських Хуторів зробили все для того, аби цієї історії не трапилося. Директор школи Лариса Апостолова прямо запрошувала Світланку до себе додому на нічліг – будь-коли. І одного разу в цьому навчальному році дівчинка запрошенням скористалася, з’явившись на порозі директорської хати о третій годині ночі. Просто вдягла вдома пальто й пішла в глупу ніч. Учителі організували такий собі шефський нагляд за сім’єю Билі, допомагали по господарству, ділилися, чим могли. Раїса, звісно, твердить, що п’є лише в свята, але…не сходиться. Втім, класний керівник, Алла Коваленко, давно зауважувала на тому, що мала Світланка має схильність до бродяжництва. І при цьому обоє третьокласників непогано навчаються, активні в позакласній роботі і взагалі – хороші діти. Вже не кажучи про увагу з боку журналістів, на педколектив нині обвалилися всілякі перевірки, пояснювальними записками невдовзі можна буде вимостити дорогу до Новоархангельська чи того самого лісу, де заночували втікачі. Директор і її колеги чемно відповідають на запитання й намагаються вставити своє слово. Я це слово почув.

– Діти не хочуть до інтернату, – каже Лариса Апостолова. – Світлана, Вікторія та Володимир Билі там уже побували. Вони повернулися звідти налякані, кажуть, що їх там ображали. Не треба тут рубати з плеча, розлучити дітей — простіше всього. Вони вже навчилися й готувати, й прати, й топити піч. Я не знаю, як тут бути. Ми зі свого боку могли б ще пильніше наглядати за ними, але що це дасть?

Таких випадків у нас в районі ще не було, – каже методист Новоархангельського районного відділу освіти Таміла Будак. – Ми вже й із місцевими мешканцями переговорили, щоб хтось узяв доглядати й виховувати дітей Раїси Билі. Світлана Рогульчик нібито не настільки проблемна. Не хочуть люди, бо побоюються, що мати приходитиме й заважатиме жити спокійно. У Надлаку є будинок сімейного типу, родина Черноволів утримує. Думаємо – може туди…

– Однозначно подаємо на позбавлення Билі батьківських прав, – не вагається в цьому питанні сільський голова Сергій Баліцький. – Скільки ж можна жити на пороховій діжці?! Неодноразово розшукували їх усім селом, але до ночівлі в лісосмугах не доходило. Цього разу їх навіть повернули в село з траси, чоловік соцпрацівника, Валентини Токаренко, знаючи, що з цієї подорожі може вийти, привіз їх в Ржеве. А вони знову зібралися й помандрували на Новоархангельськ. До третьої ночі шукали, світили по кущах і порожніх хатах ліхтарями. А що то за сон у нас був до світанку (коли знову продовжили пошуки-авт.) – уявіть самі. Знайшли дітей об одинадцятій ранку і передали в приймальник-розподільник. Ми ще й досі оголошення про пошук дітей не зняли зі стовпів.

– Я не хочу до інтернату, – просить у дорослих, просить у всіх через мене восьмикласник Володя – старший брат Світлани Билі. – Обіцяю, що пильніше наглядатиму за ними, і мама схаменеться. Вона хороша. Нехай Світлану повернуть, ми будемо жити, як раніше. Разом.

Я ж, поспілкувавшись з усіма учасниками події, чесно кажучи, просто не маю сил моралізувати. Знаю одне й напевне – всіх недоглянутих дітей – генералів піщаних кар’єрів – до притулків не звезеш. Усі хати з викорчуваним із них життям радісними й усміхненими селянами не заселиш, всіх мам, які здалися в полон «зеленому змію», на товариський суд не викличеш і батьківських прав не позбавиш. І цієї проблеми – не тільки вчити абетці й інтегралам, але й підтирати носи зозуленятам – у сільської школи вже не відбереш. На жаль, вона її – рідна, як розчухана вавка, подряпина чи синець на коліні в дитини, котра вчиться ходити, їздити на велосипеді чи…жити.

Валерій Скороход
Фото автора

Поширити:

Залишити коментар:

коментар