Важливо

Чи був в України газ і куди від подівся?

Можливо сьогодні в це важко повірити, але півстоліття тому Україна була важливим постачальником газу для низки східноєвропейських держав і радянських республік. 

Для Радянського Союзу загалом газ став важливим чинником інтенсивного розвитку господарства, економічних важелів співробітництва із країнами соціалістичного табору – членами Ради економічної взаємодопомоги, отримання прибутків в іноземній валюті від продажу його країнам Заходу.

1950 року в нашій республіці були відкриті Радченківське газонафтове і найбільше (!) на той час у СРСР Шебелинське газове родовища. А з уведенням в дію Більче-Волинського й Рудківського родовищ видобуток газу в Українській РСР збільшився майже втричі. З 1950 по 1958 роки ці обсяги зросли в сім разів і складали близько 9,5 млрд. куб. м. У 60-х роках відбувалася подальша інтенсифікація експлуатації надр у Західній Україні. У ході виконання семирічного плану в республіці було відкрито 41 нафтове і газове родовище, що призвело до помітного збільшення видобутку енергоресурсів.

1965 року УРСР була єдиною із союзних республік, яка виконала семирічний план з видобутку «голубого палива». При цьому шебелинці зробили це за п’ять років, зобов’язавшись дати понад план ще 50 мільярдів кубометрів газу, що й було зроблено.

Шебелинський газ, видобуток якого становив 20% від загальносоюзного, постачався не лише в українські міста, а й до Москви, Ленінграда, Бєлгорода, Курська, Орла, Брянська, Білорусії, Литви, Латвії, Польщі і Чехословаччини. У 1961 році Україна забезпечила 100% (!)союзного експорту газу. Крім східноєвропейців, отримували його і в Західній Німеччині.

СРСР відносився до держав, експорт нафти і газу яких, включно з реекспортом, становив не менше 50% поставок товарів і послуг. З 1960 по 1987 роки видобуток природного газу в Союзі зріс з 9 до 38% – більш ніж учетверо. Це привело, зокрема, до виснаження високоякісних і легкодоступних природних запасів Дашавського і Шебелинського родовищ. Тепер уже в Сибіру нарощували (в т. ч. досвідчені українські видобувники) видобуток енергоресурсів, постачаючи їх Європі, зокрема, Українській РСР.

Після розвалу СРСР, уже з перших років незалежності, Україна за російський імпорт, у т. ч. – газу, заборгувала кілька мільярдів доларів. 1994 року в своїй книзі «Вибір» Олександр Мороз застеріг: «Орієнтація на імпорт енергоносіїв згубна для нашої економіки (і державності теж), за нафту і газ розраховуватися буде нічим… Енергетичну базу Україна має створити у себе за рахунок глибокої переробки відходів, вугілля і рослинної органіки. Дефіцит енергії міг би значною мірою перекриватися енергією з альтернативних джерел: вітру, сонця, термальних вод».

Він констатував наявність обладнання для газифікації вугілля, випуску моторного пального і газу на відновлювальній основі, використання відходів деревини й сміття. Справа, на його думку, була лише за впровадженням. 1997 року член депутатської групи Верховної Ради України «Конституційний центр» Ігор Шаров попереджав зі шпальт «Робітничої газети», що газ став важелем зовнішньої політики Москви, підкреслював необхідність встановлення ринкової плати за транзит енергоносіїв. За його розрахунками, в разі приведення цін за транзит російського газу в відповідність зі світовими, Україна мала б щорічно отримувати по 3 млрд. доларів США. Ще 400 млн. дол. могло б коштувати тимчасове його зберігання у підземних газосховищах Прикарпаття. Надію на ослаблення «енергетичного зашморгу» мали дати відкриття нових родовищ, розвиток нетрадиційних видів енергії.

Але колишні урядовці і їхнє впливове оточення йшли іншим шляхом – розраховувалися за борги, в т. ч. газові, бартером, серед якого були й чорноморські військові кораблі та оренда кримського узбережжя російським флотом.

Постійному нарощуванню боргу за газ сприяло зростання енергозатратної промисловості. Якщо в 1991 році найбільш капітало-, енерго- та працемісткі й екологічно небезпечні виробництва в Україні становили 25,6%, то в 1999 – вже 59%. За цей час майже вдвоє зросла енергомісткість одиниці ВВП, склавши 1,91 кг умовного палива на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС – 0,2 кг.

Тож ситуація з газом, успадкована від радянських часів, значно погіршилася за 23 роки незалежності й стала сьогодні одним із чергових випробувань, які перед українцями, котрі обрали демократичний шлях розвитку, послідовно ставлять московські влада, бізнес та ті українські партії, що проводять їх політику в Україні.

Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*