Важливо

Конфлікт у Зеленому. Погляд орендаря

Перша електронна двічі писала про конфлікт навколо ставка у Зеленому Компаніївського району. При цьому, виклала здебільшого позицію громади, що протестувала проти спуску водойми. Дотримуючись принципу об’єктивності, редакція тоді зауважила: протилежна сторона, орендар, може скористатися правом оприлюднення своєї позиції в нашому виданні.

Сергій Нарійчук (представляє інтереси офіційного орендаря — Наталії Нарійчук) ним скористався.

Аби читачу було легше розібратися в суті перипетій, нагадаємо основні претензії частини жителів Зеленого до нинішнього господаря ставка. Перша: під час спуску води міліють криниці. Друга: орендар нібито забороняє проводити дозвілля, купатися та рибалити.Третя: охорона вдається до погроз, грубощів та навіть застосування сили.

Сергій Федорович пояснює:

— Договір оренди укладено 2009 року. Ми одержали водогосподарський паспорт і низку інших документів. Підставою для них став отриманий дозвіл на спеціальне водокористування. У перший рік постало питання спуску води для очищення від залишків риби після попереднього орендаря, який цього не робив років із двадцять. Бо метою нашої діяльності було і залишається все-таки вирощення рибо-посадкового матеріалу. Тобто ми беремо малька коропа, товстолобика вагою 25 і вирощуємо до 250-300 грамів. Потім його реалізовуємо. Така невелика риба через рік стає товарною. Це — головна мета нашого хазяйнування. Ми обрали таку нішу в рибному бізнесі. Цим мало хто займається в нашому регіоні…

Коли розпочався перший спуск води у ставку, постали проблеми із громадою. Але, підкреслю, не через воду, а… екологію. Посипалися скарги на управління екології, адміністрацію і навіть Генпрокуратуру – практично на всі відповідні установи і органи. Подавали їх під виглядом звернення активістів гуртка юннатів місцевої школи через нищення рідкісних видів птахів. Коли ж розбиралися із ситуацією, а я зустрічався із фахівцями-екологами, то з’ясувалося, що у скарзі фігурували види таких птахів, ареалу (території проживання чи періодичного існування певного виду — ред.) яких на нашій території просто не існує. Фахівці сміялися.

— Кажуть, що на ставку були лебеді, які потім з вашої вини зникли. Правда?

— Наскільки я знаю, вони були у 2008 році. У 2009-му, року початку нашої оренди, їх не було. Хоча зараз час від часу залітають. Не знаю чому так все подається… Звинувачували в тому, що ми палили очерет. Більше того, навіть у тому, що в ставок лили отруту, аби корови від випитої води потруїлися. Кажу: а як же риба у воді, і її мені вигідно труїти?!

Далі Сергій Нарійчук переходить до головного питання перманентного конфлікту із зеленівцями.

— Я б злукавив, якби сказав, що зниження рівня води в колодязях не було, — визнає він. — Але коли тобі людина каже, що в його криниці поменшало води, а потім ми пішли, поміряли і виявилося, що замість попередньо зафіксованих метра вісімдесят там півтора метра товщі води, то таким людям повинно бути незручно… На мою нефахову, думку, такий рівень не є критичним на фоні того, коли в деяких криницях 80 сантиметрів — максимум.

2010 року став нам спустити не дали. Також була сходка, скарги тощо. Зауважу, що не в моїх звичках робити щось незаконно. Коли почали розбиратися, то дійсно виявили, що в криницях на хуторі (найближче до ставка), де, скажімо, живе Пашкевич є проблема. Але виявилося і те, до речі, що й ДО того, як ми спускали став, рівень води був у критичних межах — 50-60 сантиметрів. Коли настав 2011 рік, знову порушили питання про спуск, знову звернулися до громади. Говорилося так: давайте все зважимо, врахуємо інтереси всіх. А перед спуском виміряємо рівень води у колодязях, щоб припинити злив, коли вода сягне критичної межі. Домовилися — все поміряли і зафіксували.

За той період2011 року, зауважує Сергій Нарійчук, за власний рахунок він очистив чотири криниці в селі. У тому числі – у Зої Пашкевич, в якої найпроблемніший колодязь.

Із приводу ж громадських криниць, орендар згадує наступне.

— Якось коли розпочався черговий шум з приводу ставка, — стверджує він, — люди сказали, що вода зникає у громадських колодязях. Тоді я відповів, що готовий їх очистити. Це була моя ініціатива. Знаєте, що я почув у відповідь? «Ні, не треба!». А потім міряємо в тих колодязях глибину — метр п’ятдесят. Я цього не розумію. Потрібно ж бути об’єктивними і чесними.

— У чому сенс спуску води із ставка врешті-решт?

— У тому, щоб полегшити вилов риби. Уявіть – плесо має площу майже 36 гектарів. Плюс глибина. Тож нормально виловити її за таких умов – нереально. Скажімо, перший раз ми витягли за два закидання три тонни, за наступні три – триста, максимум, п’ятсот кілограмів. Узяли ті триста кіло, роздали рибу помічникам, компенсували витрати на пальне — і залишилися «при своїх інтересах». А спуск нам допомагає ловити її вигідно з точки зору економіки. Наприклад, в одному місці, біля греблі з боку центру села, є заводь. У ній збирається багато риби, яку через корчі й мілину неводом виловити неможливо. Коли робимо спуск до 70-100 см, то, зрозуміло, вода відходить – риба за нею переміщується на глибше місце, де її спокійно виловлюють.

Щодо скарг на те, що орендар забороняє «проводити дозвілля, купатися тощо»:

— Ось ілюстрація. Пригадуєте, як під час останньої сходки дядько з батогом у руках про це кричав? Мовляв, табличок понаставляли «Купатися заборонено!» «Рибалити заборонено!».Та немає в нас такого. Підійшов і питаю: хто не дає дітям купатися, хто наставив ті таблички? «Та там, на ставку за селом», — відповів чоловік. А я тут до чого? Той ставок, де не дають купатися і не спускається, орендує інша людина, але перекрутили, що я це роблю! Я можу вам показати ті самі місця загального користування, купання й дозвілля, до яких я нібито забороняю доступ, але з яких ми щороку вивозимо до десяти мішків сміття. Де логіка? Якщо зеленівців не пускають до ставка, то звідки береться сміття? Я готовий підійти до будь-якого жителя села, щоб мені в вічі сказав, де і коли я чи наші охоронці забороняли підходити до ставка. Не було того, це повна маячня!

— Люди говорили, що не бачили, щоб ставок зариблювали мальком. Мовляв, у ньому вирощується велика риба…

— Лише за останній рік разів три-чотири запускали мальок. Ось документ на підтвердження (показує для прикладу зразок акту за 2012 рік – на фото). А розповідати по всьому селу про те, що будемо запускати свіжого малька, гадаю, не обов’язково…

Сергій Нарійчук повертається до проблеми скиду води.

— Коли у 2011 році почали говорити, що не можна проводити спуск воли, я звернувся до екологів із проханням: хто може фахово дати цьому оцінку. Вони допомогли сконтактувати з ліцензованою організацією — полтавським НТЦ «Промекологія», яка розробила нам регламент спуску води. Його погодили органи екології та водного господарства. Гляньмо на цей документ, він містить відповідні висновки і гідрометеослужби, і гідромеліоративної партії тощо. Відтак цей регламент дозволяє спуск у визначений період — серпень-листопад тривалістю 30 діб. Об’єм дозволеного спуску — 313 тисяч кубів із загального об’єму 463 тисяч. Тобто, приблизно дві третини води ставка ми маємо повне право щороку скидати.

— Чому ж тоді обласне управління водних ресурсів зараз не дає дозволу на спуск?

— Тому що, знов-таки, було прописано в початковому варіанті, що проводити спуск одноосібно слід попередивши облводгосп та райдержадміністрацію. Але управління водгоспу наполягло, щоб внести зміни в документацію – за обов’язковим погодженням із ним. Питань немає — і це прописали в регламенті, договорі оренди та дозволі на спецводокористування.

Із приводу ж останньої невидачі погодження облводгоспом спуску (у попередніх публікаціях ПЕГ йшлося про те, що управління не погодить без дозволу сільради), Сергій Федорович зауважує, що хотів було через це судитися. Але, проконсультувавшись із юристами, зрозумів, що судова тяганина триватиме роками. Тому такий варіант його проблему не вирішить.

— У тій скарзі (див. статтю про сходку в Мар’ївці – ред.), — продовжує орендар, — мені закидають, що я пошкодив зливний колектор на дамбі. Ось офіційний документ — водогосподарський паспорт 2008 року. Тут зафіксовано стан споруди. Як можна помітити, колектор зараз перебуває практично в такому самому стані (див. фото).

… Тепер щодо добросусідських стосунків із місцевими жителями. Ось одна ілюстрація. Жінка, що мешкає поруч із нашим будинком охорони і кладкою (Сергій викупив її — ред.), висловлювала претензії, що ми їздимо її городом. Навіть заявляла, що її земля приватизована до самої води. Гаразд, кажу, дивіться договір оренди. Відповідно до нього навколо ставка нам виділена водоохоронна зон, за яку я в тому числі сплачую орендну плату. Нею нам необхідно користуватися для господарської діяльності. Тому, шановні, я не їжджу вашим городом. Попросив жінку показати державний акт на цю землю — а його немає. Добре, що зараз можна в Інтернет переглянути карту, що засвідчила мою правоту…Але, щоб зняти конфлікт, я запропонував сусідці взяти землю замість тієї, що нібито ми захопили, на прилеглому до її ділянки своєму городі в якості компенсації. «Там не треба мені твоя земля!» – відповіла. То, скажіть, до чого тоді всі ці звинувачення?!
Ще одне. Кажуть, що я не даю навіть підійти людям до ставу. Можу вам показати місце, де мені, орендарю, не дають підійти до водойми. Де огорожа домоволодіння підходить до самої води.

Там доступу до немає взагалі! То хто кого не допускає? Якось я переліз через той паркан і помічаю, що у воді вкопані бокси під човен. І це — в межах водоохоронної зони. Питаю господаря: «Це ваше?» – «Моє!». «А чому ж не спитали дозволу, не погодили?» «Бо я тут живу!» – відповідає. Я натякнув, що можу повідомити про це екологічну інспекцію. І після цей випадок подається як погрози з мого боку! Казали й те, що я не даю людям воду брати із ставка. Я можу показати місця, де безперешкодно стоять насоси, якими поливаються городи.

— Вас звинувачували в грубощах та навіть застосування сили…

— На мою думку, цьому підтверджень немає. За нинішньої активності та ініціативності зеленівців такі речі не обійшлися б лише скаргами. А ось із нашого боку заяви в міліцію були з приводу браконьєрства. Все зафіксовано, можна перевірити. Наведу ще приклад. Наш охоронець впіймав браконьєрів і за це отримав удар по голові веслом.

— Що скажете з приводу аварійності греблі, про яку йшлося під час останньої сходки?

— Коли готував заяви на спуск на облводгосп і сільську раду, я чітко зазначив його мету — «для вилову риби і ремонту гідроспоруди». Бо цього року гребля дійсно порушилася.

Відверто кажу, що готовий був після спуску ловити рибу і паралельно ремонтувати греблю з власний кошт, хоч вона і не на нашому балансі. Коли моє прохання на першій сходці відхилили, я це сприйняв спокійно. Але ж потім з’явилася скарга місцевої громади на те, що споруда перебуває у вкрай незадовільному стані.

Тепер про передостанню сходку. Мене на неї (як ви написали – «таємну» і яку потім чомусь визнали нелегітимною), запросив голова РДА Віктор Луценко. Він тоді й запитав, в якому стані гребля. Люди казали, що в дуже поганому. Я вставив і «свої п’ять копійок»: висловив готовність відремонтувати її за власні гроші. Бо справді, якщо дамба навесні піде за водою, то буде зле всім: і мені, бо втрачу рибу, і селу, бо не стане води взагалі.

І з приводу другої, наразі останньої, сходки. Виникло питання, і ви так написали, що під час неї в орендаря виникло розчарування тим, що відбувається. А як могло бути інакше, коли спочатку на сходці, ініційованій РДА, із людьми домовилися, а наступного дня, на других зборах, кажуть, що попередня сходка була нелегітимною? Мені в суботу чи в п’ятницю телефонує людина із апарату адміністрації, запрошує на зустріч із головою райдержадміністрації, фахівцями та людьми з приводу скарги на мене. Приїжджаю, збирається, дійсно, чоловік з п’ятнадцять. Частини людей не було, але, знову ж таки, була та сама Пашкевич із сином Семеном. Обговорили, домовилися до того, що люди дають дозвіл на спуск для ремонту греблі. А завтра ввечері збираємося просто для того, щоб узгодити питання, як і в якому порядку будуть чиститися криниці. Що для цього зробить орендар, а що – громада. Я справді, і це цілком логічно, здивувався на наступному зібранні, коли домовленості попередньої сходки відмінили…

Загалом у мене закрадається думка, що не в тих проблемах, на які скаржаться люди, справді проблема. Простежується якесь цілковите небажання: «Ось не дамо, і все!» А чому ж не хочуть дослухатися до моїх аргументів!?… Коли ми почистили Пашкевич колодязь – вона так дякувала, так дякувала. А тепер — я знову поганий.

Скажімо, я готовий виділити місце і для риболовлі, перед цим домовившись із селянами про графік і порядок ловлі. Нехай вудять цю невелику рибу, але під наглядом охорони. І що ви думаєте, погоджуються? Ні, хочуть тільки там, де хочеться їм. Але ж це неправильно. Чесно, руки опускаються. Все перекручується, обливають брудом… Інколи навіть з’являються думки кинути цей ставок.

P.S. Автор статті побував у Зеленому разом із орендарем у день інтерв’ю. Там він безпосередньо на місці показав згадані вище місця. Вдалося поспілкуватися і з кількома жителями. Бесіда з одним із зеленівців — Михайлом Яцолою — засвідчила, що не все викладене у скаргах слід сприймати однозначно. Також планували зустрітися із Зоєю Пашкевич, щоб вона при орендареві та журналісті пояснила суть своїх закидів ще раз. Проте вдома її не застали.

Ігор Крушеніцький, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*