За півтори тисячі кілометрів від нашої Олександрівки, за декілька кілометрів від кордону з Чехією, розкинулося польське містечко Клодзко Нижньосілезького воєводства. Ця місцевість мені нагадує українське Прикарпаття. Містечко населяє 28 тисяч жителів. Керує Клодзко, що має багату історичну і культурну спадщину, бургомістр.
А села, які оточують місто, належать гміні, тобто, своєрідній районній раді. Очолює гміну Станіслав Лонгава. Його посада на польський лад значиться вуйт або його називають ще шеф.
Як і чим живе гміна у ці дні? Що поєднує її з Олександрівщиною, що у Кіровоградській області?
СПРАВИ ГОСПОДАРСЬКІ
Гміні Клодзко належить тридцять п’ять сіл з населенням сімнадцять тисяч жителів. Найбільше з них має чисельність 2800 осіб, найменше – 25 осіб. Буваючи у багатьох населених пунктах, захоплювалася тим, як гарно, зі смаком поляки вміють облаштувати власні подвір’я. Навкруги море зелене – ялини, сосни, туї, самшит, інші екзотичні рослини. До них додається безліч різнокольорових квітів. Між рослинами – гойдалки, бесідки, дитячі ігрові майданчики, місця для барбекю… А от вирощуванням городини вони практично не займаються.
Якось запитала знайомого водія Анжея, у якого у приватній власності є два гектари землі, чи садовить він картоплю. „А для чого?!”- здивувався він і пояснив, що всі овочі та фрукти його сім’я купує у людей, які спеціально цим займаються, або у магазині. Анжей розповів, що на тих двох гектарах він взагалі нічого не садить і не сіє, бо ніколи, має робоче місце в держустанові, лише декілька разів на рік косить бур’ян. „Щоб земля була у порядку”, – посміхнувся він.
Важко мені було зрозуміти й домогосподарку Олену, яка, маючи власний будинок з чималою земельною площею навкруги, купувала у магазині зелений кріп і цибулю. На моє запитання: „А чому сама зелень не садиш?”, -вона лише здвигнула плечима.
У селах побачила всього два-три порожні будинки. До речі, щоб купити на території гміни житло, доведеться викласти від 200 тисяч до мільйона злотих. Це, у перерахунку на наші гривні, від майже 800 тисяч і до чотирьох мільйонів гривень.
Асфальтовані, рівнесенькі дороги у всіх селах, а також через поля і ліси. Плюс їх освітлення. І все ж, проблемою для гміни, як розповів пан Станіслав, є саме… ці транспортні артерії. За останні шістнадцять років на його території проклали майже 50 кілометрів нових доріг. „А треба більше!”, – сказав вуйт і розповів про такий випадок. Одне з сіл декілька років тому повністю спорожніло . Та коли туди проклали добротну дорогу, люди почали повертатися і знову обживати там землю.
Стосовно рівня народжуваності і смертності, то, зі слів пана Станіслава, показники ідентичні.
На території гміни державних медичних закладів немає, всі приватні. Працюють у них щось на зразок сімейних лікарів. Кожен працюючий поляк сплачує медичне страхування, яке разом з відрахуваннями до пенсійного фонду складає майже половину заробітної плати – сорок п’ять відсотків.
Якщо вже мова зайшла про медичне обслуговування, то аж ніяк не можу хоч коротко розповісти про госпітальних медсестер, які мешкають в одному з сіл гміни. Це своєрідний жіночий монастир. Але з суттєвою відмінністю від подібних в Україні – госпітальні медсестри мають освіту, в основному медичну, і обов’язково працюють, розповіла сестра Юстина. Хоча є серед них також вчителі, соціальні працівники та економісти. Всі вони працюють, а зарплату віддають у спільну касу.
Сестри у переважній більшості володіють, крім польської, й іншими мовами. Адже вони за покликом серця, безкоштовно приходять на допомогу народам тих країн, у яких виникли проблеми, зокрема, вирують епідемії. Так, вони лікували хворих у Китаї, Індії, Пакистані, Казахстані та інших регіонах. І госпітальні сестри мають багатющі професійні знання і досвід. Кажуть, траплялися випадки, коли лікарі не в змозі були встановити діагноз, тоді хворий звертався до цих місіонерок, які живуть скромно та чесно, і саме їм вдавалося не лише встановити хворобу, а й поставити на ноги хворого.
Населені пункти гміни обслуговує тридцять закладів культури, десять добровільних пожежних дружин та три поліцейських.
Коротко про природокористування. Водойм, щедрих на рибу, у цій місцевості багато. Але ловити там дозволяється, якщо у рибалки є спеціальне посвідчення та оплата за задоволення посидіти з вудкою. Якщо ж поляки надумали посмажити у лісі шашлики, то будь-де зробити це не можуть, лише у відведених для цього місцях. Доводилося бачити нові плантації лісових насаджень, які огороджені сіткою, щоб гризуни не об’їдали молоді рослини.
На фоні, здавалося б, цілковитого польського благополуччя є проблема, яка торкається й цього регіону, – безробіття. Багато місцевих жителів, особливо жінок, не знайшовши роботи на батьківщині, вирушають у пошуках заробітків до сусідніх країн. Працюють на різних роботах – покоївками, доглядають старих людей – і так підтримують фінансово свою родину.
Тож, напевно, щоб подолати безробіття, вуйт і гміна й беруть участь у багатьох проектах, які фінансуються Європейським Союзом, та завжди раді інвесторам.
ДЕБЕТ І КРЕДИТ
У штаті гміни 70 працівників,15 радників (депутатів) займаються законодавчими питаннями. Вуйт має одного заступника, шість керівників відділів (референтів). Пан Станіслав користується одним службовим автомобілем. Адміністрація гміни володіє декількома мікроавтобусами, які використовують для поїздок на різні культурні та пізнавальні заходи. Цю техніку в основному експлуатує відділ культури, спорту та туризму.
Керівники відділів у службових справах їздять на власних автомобілях, тому гміна щомісяця виділяє їм кошти на витрачений на проїзд трьохсот кілометрів бензин. До речі, вартість бензину у цьому регіоні у перекладі на українські гроші більш ніж двадцять гривень за літр.
На території гміни – дитячі ясла, 5 дитячих садків (один дитсадок з ясельною групою), 5 шкіл, одна публічна школа, дві гімназії.
Яслі збудовані за кошти Євросоюзу. Точніше, більшу частину грошей на їх спорудження давали європейці, решту – гміна. Малят туди беруть з чотирьох місяців. Три роки все фінансування цього закладу здійснює Європейський Союз, батьки дітей приносять лише памперси. Згодом кошти на діяльність ясел виділятиме гміна.
За кошти Євросоюзу зведено й нову, обладнану за сучасними вимогами інклюзивну школу, тобто, в ній поряд зі звичайними дітьми навчаються діти-інваліди.
– Якби ми просили у європейців гроші на спорудження звичайної школи, навряд чи вони дали б кошти, а коли мова зайшла про інклюзивну, питання відразу вирішилося позитивно, – розповіла директор закладу пані Барбара.
Коли цей навчальний заклад був готовий до роботи, гміна закрила чотири школи у різних селах, де навчалося по сорок-п’ятдесят учнів, і всіх дітей направили сюди. Директор навчального закладу сказала, що батьки проти припинення роботи старих шкіл у цих селах нічого не мали, адже бачили, що діти тепер здобуватимуть освіту у значно комфортніших умовах, а доставлятимуть сюди їх шкільні автобуси. І крім вчителів, тут працюють також реабілітолог, терапевт та логопед.
А в одному з колишніх приміщень старої шкіли переобладнали за кошти Європейського Союзу інтеграційний дитячий садок та ясла. Так, у дитсадку у чотирьох групах виховується 75 дітей, з яких близько 10 – інваліди. Хлопчики і дівчатка мають право безкоштовно там перебувати протягом п’яти годин. Якщо ж батьки залишають їх там на довше, то сплачують за годину один злотий (більше 4 гривень).
В одному з сіл вирішили також закрити школу. Місцева громада категорично не дозволила це робити, організувала спеціальне товариство, куди входять в основному батьки, і взяла під свою опіку, а, отже, і фінансування, навчальний заклад. Тепер директор – пані Барбара – здійснює лише керівництво навчальним процесам. А де взяти кошти на різні господарські витрати закладу, дбає товариство, очолює яке молода і активна пані Сільвія, залучаючи до цього також благодійників і меценатів.
Взагалі річний бюджет гміни: 47-50 мільйонів злотих. Половина з цих грошей – власний дохід, інша частина – дотація з бюджету воєводства. Власні надходження складаються з податків від нерухомості, податків з землі, доходів фізичних осіб та інше.
Податки сплачують 6 хлібопекарень, підприємства з видобутку доломіту, піску, з виробництва мінеральної води, металевих виробів, деревообробні дільниці, об’єкти рибопромислів… Успішно функціонував і ткацький комбінат, де працювали майже півтори тисячі робітників, але на межі нового тисячоліття став збитковим і припинив діяльність. Не дивлячись, що на календарі вже 2014 рік, його будівлі і обладнання й зараз повністю збережені. У гміні пояснили, що чекають для цього підприємства хорошого інвестора. Та й на солідний дохід від туризму у майбутньому пан Станіслав сподівається. А що тут є що побачити, та й умови для відпочинку створені, то це дійсно так. Краєвиди чудові, готелі та санаторії на високому рівні! Гміна багата також на історичні пам’ятки – стародавні костели, палаци… Б’ють джерела лікувальної води… І гості з Німеччини і Чехії потихеньку прокладають у цей мальовничий край маршрути.
„ЛЮДИНА – НАЙКРАЩА ІНВЕСТИЦІЯ”
Білборди з таким написом зустрічаються обабіч сільських доріг. А що поляки дійсно так думають, впевнилася на урочистій церемонії нагородження премією „Людина року-2014”. Її запровадили тринадцять років тому. Мета – урочисто відзначити і вшанувати тих земляків, які своїми вчинками і працею змінюють на краще життя гміни. І це було дійсно святково! На церемонію нагородження прибули керівники воєводства та інші відомі і шановані люди з Вроцлава і Клодзко.
Цього року було сім номінацій премії – „Ініціатива року”, „Підприємець року”, „Спонсор року”, „Волонтер року”, „Особистість року”, „Реклама року”, „Культурно-просвітницька діяльність року”. Переможці одержують спеціальну статуетку і диплом.
Так, у номінації „Ініціатива року” переміг начальник добровільної пожежної частини, який організував концерти камерної музики у костелах. На церемонії нагородження наголошувалося, що мелодії камерного оркестру зовсім по-іншому зазвучали у високих стінах культових споруд.
„Підприємцем року” стала жінка, яка налагодила виробництво кормів для собак, що користується популярністю серед покупців не лише рідної гміни, а й сусідньої Чехії. Власницю старовинного палацу, який іменується Залізним, названо „Спонсором року”. Як з’ясувалося, цей палац має давню історію. В останні роки він, на жаль, ніяк не використовувався. Його викупила одна з місцевих жінок і облаштувала у цьому солідному приміщенні готель, ресторан, актові і танцювальні зали. Та часто вона безкоштовно надає використовувати палац для масових заходів, які організовує гміна. Зокрема, саме у цих старих, але величних стінах пройшло не так давно театралізоване свято „Ніч Андерсена”, присвячене річниці народження датського казкаря Ганса Крістіана Андерсена.
А титул „Особистість року” дістався ксьондзу, який за власні кошти відремонтував костел. Таке тут рідкість, адже, як правило, фінансову участь у ремонті культових закладів беруть прихожани та благодійники.
Окреме слово про вуйта гміни. Пану Станіславу сорок років, за освітою юрист, досконало володіє англійською мовою. До посади вуйта був віце-губернатором Нижньосілезького воєводства, спеціалізувався на місцевому розвитку та інвестиціях. У листопаді нинішнього року закінчується термін перебування його на посаді. Але знову пропонуватиме свою кандидатуру. На запитання, що основне буде у його передвиборчій кампанії, відповів коротко: „Мої вже виконані обіцянки!”.
МІСТ ДРУЖБИ
Польська гміна Клодзко відкрита для спілкування з усіма країнами. Зараз, приміром, на її території активно практикується міжнародна волонтерська діяльність. Біля двадцяти юнаків і дівчат з України, Латвії, Колумбії, Туреччини, Німеччини, Португалії, Іспанії, Італії та інших країн вивчають польську мову, знайомляться з історією та культурою Польщі, і, звичайно ж, діляться розповідями про свої держави, звичаї та традиції. Приміром, українка Катя відвідує дитячі садки та школи і знайомить дітей зі своїм рідним українським краєм.
Сам вуйт нашу країну знає добре. Три роки тому у Клодзку пан Станіслав офіційно приймав представників влади з Олександрівки, а згодом вже сам разом з двома радниками відвідав Олександрівщину. У Кіровограді він побував ще раніше, коли займав посаду віце-губернатора. Тож з нашим регіоном, його соціально-культурним станом, успіхами і проблемами обізнаний.
Поляки розуміють, що Україна нині переживає непрості часи і хочуть хоч чимось допомогти українцям. Приміром, у пана Станіслава стосовно підтримки безпосередньо нашого району безліч задумів і планів. Відкрию секрет, вже незабаром він планує організувати на Олександрівщині серед школярів конкурс знавців польської історії, традицій та звичаїв. Переможці матимуть можливість відвідати Клодзко за рахунок гміни. Подібний конкурс серед знавців української історії, традицій та звичаїв пройде й у Клодзку. Хто вийде переможцем, зможе побувати в Олександрівці.
Перебуваючи у цьому затишному, чарівному польському містечку і спілкуючись з вуйтом, його радниками, керівниками різних закладів, відчувала їх щиру стурбованість нинішньою ситуацією на Україні. І майже від кожного чула: „Ми молимося за українців і сподіваємося на співпрацю з Олександрівщиною”.
Галина Шевченко для Першої електронної
Олександрівка-Київ-Клодзко-Київ-Олександрівка