Важливо

Слідами “Хащуватської трагедії”: про партії смертників та найбільший в Європі меморіал розстріляним євреям

«Розправившись з одними, вбивці збирали їх одежу і поспішали за новою партією смертників. Жорстокості поліцаїв не було меж. Особливо скаженіли під час розправи з жінками. Останні відмовлялися роздягатися, кричали. У відповідь лунали автоматні черги. Тих, хто ховався від смерті, чекала ще гірша участь», – напише згодом про трагедію у Хащуватому історик Леонід Солгутовський.

Жорстока розправа з євреями на Гайворонщині у роки Другої Світової війни – це другий етап знищення представників цієї спільноти. Німецькі загарбники убивали людей лиш за «неправильну» національність. Страждали і місцеві мешканці, які намагалися їх захистити. Пам’ять про ці події зберігається на місці масового розстрілу євреїв у Гайворонському районі, де збудували найбільший в Європі меморіал «Хащуватська трагедія».

У роки Другої Світової війни Україна пережила чимало горя. Одна з жахливих подій, яка міцно закарбувалася в пам’яті, сталася у Гайворонському районі. Протягом чотирьох років німецько-нацистські загарбники нищили усіх людей єврейської національності. Вони не шкодували нікого: ні жінок, ні дітей.

На території Кіровоградської області було декілька місць, де проживало чимало євреїв.

«Євреї були в Голованівську, в селі Хащуватому, в селі Ізраїлівка (нині Березуватка), в тому ж Кропивницькому. Працювали вони в різних сферах. Були дуже талановитими лікарями, вчителями, ювелірами, шевцями» – розповідає Першій електронній історик, автор книги «За те, що євреї» Василь Даценко.

Першим відомим меморіалом жертвам Голокосту став «Бабин Яр» у Києві.  Чомусь саме його вважають символом цієї події, хоча таких ярів багато по Україні:

«На території Кіровоградської області є багато маленьких пам’ятників, які свідчать про цю страшну трагедію. Зокрема, обеліски є в Кропивницькому, в Олександрії,  у Новій Празі, у Голованівську, у Малій Висці, у селах Хащуватому та Мартоноші» – додає Василь Даценко.

Хащуватська трагедія

Починаючи з кінця XVIII століття і до першої половини XX століття, село Хащувате Гайворонського району мало статус єврейського містечка.  Тут на одній території вели спільне господарство українці та євреї. Село процвітало та розвивалося.  Але з початком Великої Вітчизняної війни все змінилося.

29 липня 1941 року Хащувате окупували німці. Сотні солдат загинули у кривавому бою. Але це був лише початок.

У лютому 1942 року у селі почався масовий розстріл євреїв. Німці знищували не тільки людей єврейської національності, а також українців, які переховували їх:

«Хащувате потрапило у другий етап знищення євреїв. Німці прийняли рішення – провести розстріл після Ванзейської конференції, яка відбулась у січні 1942 року.  І вже в лютому була відправлена експедиція з Первомайська до Хащуватого. 16 лютого почалася кривава розправа. Було знищено понад 1000 людей. Це було не все єврейське населення, адже багато з них відправилися на фронт» – каже Василь Даценко.

Із нарисів історії краю…

Історик та краєзнавець Леонід Ізрайлович Солгутовський у своїй книзі «Нариси з історії Гайворонського краю» описує деталі того дня, коли почалися розстріли:

«...На світанку 16 лютого 1942 року у село Хащувате було стягнуто чи не всіх поліцаїв району, усього 50-60 запроданців. Усе було наперед продумано, розраховано. Окремим сім’ям, ще задовго до цього жахливого дня, не дозволяли жити у своїх будинках, в одну хату зганяли по 4—5 сімей, реєстрували їх і видавали спеціальний номер будинку, заборонивши під загрозою розстрілу далеко відходити від нього.

12 лютого погнали всіх чоловіків чистити від снігу яму-глинище, яка пізніше стала для них, їхніх жінок, дітей і близьких - могилою.

У самий день розстрілу між поліцаями були розподілені обов’язки. Одні — заганяли населення до клубу, другі — з клубу конвоювали до місця знищення, третя група безпосередньо проводила розстріл, а решта — як голодні собаки, тягли з опустілих від мешканців хат усе, що роками наживалося чесною працею.

Із кінотеатру о 8-й годині ранку вивели першу групу — 20 чоловік і розстріляли. Так почалася кривава оргія сп’янілих від крові душогубів. Крики і стогін дорослих, плач і зойк дітей, глухі постріли й окрики садистів було чути над селом.

Діти плакали, звертаючись до матерів. Поліцаї били їх ногами, супроводжуючи удари лайкою. І тоді старші діти брали маленьких на руки і несли до місця, де глибочіли відкриті ями. Їхнє коротке життя і крик «мама» обривала автоматна черга.

Розправившись з одними, вбивці збирали їх одежу і поспішали за новою партією смертників. Жорстокості поліцаїв не було меж. Особливо скаженіли під час розправи з жінками. Останні відмовлялися роздягатися, кричали. У відповідь лунали автоматні черги.

Тих, хто ховався від смерті, чекала ще гірша участь. Як дикі звірі рискали закутками поліцаї, вишукуючи здобич і убивали просто залізякою. Так по-звірячому було вбито 56 чоловік.

Розстріли продовжувалися кілька днів, і 20 лютого все було скінчено. В с. Хащуватому розстріляли понад 1000 громадян єврейської національності, серед них 376 дітей. Усі ями і вся площа біля них була залита кров’ю. Будинки євреїв пограбовані. Так було знищено єврейське містечко, яке проіснувало кілька віків».

«Дівчинка впізнала карателя, який вбив її родину»

У селі розповідають, що тоді дивом уціліла одинадцятирічна дівчинка – Віра Ташлицька. Коли пролунала автоматна черга, її штовхнули прикладом автомата і вона, втративши свідомість, впала на тіла убитих. Коли Віра прийшла до тями, то бачила тіла своїх рідних, які були уже мертвими. Тоді вона вибралася з ями і почала шукати притулок. Їй ніде не відчиняли двері, лише одна сім’я наважилася сховати бідолашну. Це був Терентій Захарович Дзяма зі своєю дружиною. Згодом, Віра потрапила до сім’ї Левицьких, де перебувала під захистом до кінця війни. Але кошмари переслідували її все життя.

«Людей вбивали навіть прикладами, палицями, проламували черепи, особливо – дітям. І от, одна дівчинка – Віра Ташлицька – залишилася живою. На сьогоднішній день, на жаль, вже покійна. Так сталося, що вона виїхала із Хащуватого, і випадково на вулиці зустріла свого карателя. Вона впізнала його. Це був лише один із тієї кількості, що жорстоко розправлялася з євреями. Багатьох після війни розшукали, але чимало їх залишилося на волі» – розповідає Василь Даценко.

Історик розповідає про приклад злочинця, якого мали кинути за грати до кінця життя, але він не дожив і до суду:

«Наприклад, Кравченка, який брав участь у розстрілах, знайшли на території Росії в місті Усурійськ. Але, на той час вже суверенна, держава Росія відмовилася віддати злочинця і сказала, що сама буде його судити. За те, що він убивав людей (а потім ще й вихвалявся тим, що тягав за волосся дівчат, розповідав, скільки майна вкрав і скількох убив) його б мали засудити до довічного терміну ув’язнення. Але до суду негідник не дожив – помер від інсульту» – додає історик.

Жахлива трагедія в минулому, але пам’ять про неї повинна жити, щоб це все не повторилося знову. Люди будують меморіали, пам’ятники та обеліски і приходять туди вшановувати тих, хто загинув більше півстоліття тому.

Найбільший меморіал у Європі

Досі Хащувате не може загоїти тих ран, які принесла війна. Люди пам’ятають кожен факт тієї жахливої події, яка зруйнувала чи не все село. Тому було вирішено збудувати меморіал, присвячений пам’яті жертвам Голокосту.

Власне, вже у 2013 році почалося будівництво найбільшого Меморіального комплексу в Європі під назвою «Хащуватська трагедія». Гроші на будівництво приходили з різних куточків світу – допомагали нащадки людей, які загинули. Вся єврейська громада долучилася до цієї справи.

«До того, як збудували меморіал, у Хащуватому була скромна стіна пам’яті жертвам Голокосту. Зараз їхні прізвища вибиті на граніті», – говорить Василь Даценко.

«Також є стіна, де вшановано людей, які врятували євреїв, незважаючи на загрозу. Такі люди відзначені пам’ятними медалями» – говорить Василь Даценко.

Зараз комплекс добудований і вважається пам’ятником культурної спадщини місцевого значення. Цього року 16 лютого жителі Хащуватого відзначили 75-у річницю цієї трагедії.  Учні місцевої школи розповідали вірші земляків, нагадували факти з історії та разом із відвідувачами вшановували пам’ять євреям, розстріляним гітлерівськими нацистами.  Люди повинні пам’ятати ці страшні сторінки минулого, щоб це не повторилося знову.

«Чому ми повинні не забувати цю трагедію?  Тому що все це з плином часу забувається, а пам’ять потрібна як запобіжник – щоб ці події не повторилися. На презентації моєї книги говорили, що пам’ять  – це щеплення проти антисемітизму, тому треба нагадувати, нагадувати, нагадувати» – каже Василь Даценко.

  


Comments:

2 відповіді до “Слідами “Хащуватської трагедії”: про партії смертників та найбільший в Європі меморіал розстріляним євреям”

  1. Прежде всего, спасибо Первой электронной за публикацию о Хащеватской трагедии. Поскольку это достаточно редкий случай даже для местных СМИ, позволю себе указать на несколько неточностей. никоим образам не умаляющим достоинства публикации.

    Первое – это миф о самом большом в Европе Мемориале Холокоста. Да, площадь Мемориала более 60 соток, а вес центральной стеллы 9.5 тонн. Но Мемориалу никто не присваивал статус крупнейшего. потому что никто не ставил перед собой задачу сравнивать его с другими мемориалами.

    Откуда же взялась фраза о “крупнейшем”, которая гуляет по десяткам СМИ и докладов? В 2014 году я в качестве председателя благотворительного фонда “Мемориал Хащеватской трагедии” общался с экспертом музея Яд Вашем и отправил ему материалы и фото. В ответном письме прозвучала фраза о том, что “Ваш Мемориал является крупнейшим из НЫНЕ СТРОЯЩИХСЯ в Европе”. Ну а дальше кто-то из журналистов и чиновников недослышал или недопонял и возник миф.

    Второй момент. На фото к публикации есть снимки индивидуальных могил и плит, не имеющих отношения к Мемориалу. Это могилы людей, умерших после войны. Мы просто сохранили их могилы в неприкосновенности, не рискнув потревожить их прах.

    И последнее. Для всех, кто решится вернуться к теме Хащеватской трагедии. Обращайтесь за самой полной информацией к директору Хащеватской школы Вдовиченко Елене Михайловне. Она – настоящий подвижник и хранитель памяти.

  2. Дякую Першій електронній за публікацію! Дякую Юхиму Леонідовичу за уточнення! Дякую всім, хто вкладає час, майстерність, ідеї, душу, кошти в будівництво і благоустрій нашого Меморіалу! Дякую за Пам’ять! Миру і добра всім нам!!!
    Олена

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*