На початку століття, у 2000 році, олександрійські гірники добували більше 1 мільйона тонн вугілля. Підприємства вугільного комплексу віддавали до мережі 27 мільйонів кіловат-годин електроенергії, а ще опалювали квартири городян 405 тисячами гігакалоріями тепла.
Не минуло і 15 років, а в Олександрії немає жодної шахти, затоплено розрізи, колишня ж адміністративна будівля гірників тепер перетворилась у торгівельний центр.
Нарешті-нічого-не сталося
Ще декілька місяців тому обласні чиновники радісно вітали олександрійців з тим, що у безкінечному вугільному тунелі обіцянок, нарешті з’явилося світло: почали відкачування води з самого перспективного Костянтинівського розрізу. У словах чиновників лунав оптимізм і щодо екс-власника орендованих вугільних підприємств міста, який взявся виплачувати заборговану працівникам заробітну плату.
А найголовнішою обіцянкою було те, що орендар повернеться в Олександрію, щоб нарешті збудувати новітню електростанцію і відновити видобуток бурого вугілля.
Та розповіді закінчились, а вода у розрізі залишилась на тому ж рівні, що і колись, чого не скажеш про борги, які тепер сягають астрономічних сум.
Півтора відсотка справедливості
“На початок року на виконанні перебувало 2044 виконавчих документів на суму більше 30 мільйонів гривень про стягнення заборгованості по заробітній платі з “Енерговугілля”, колишнього орендаря вугільних підприємств Олександрії, – говорить начальник відділу Державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції В. Світановський.
З цієї купи невиконаних рішень судів станом на 10 квітня залишилось виконати 2016 проваджень, за якими криється борг у 29,5 мільйони гривень.
Нескладно підрахувати, що цього року вугільники отримали біля 500 тисяч гривень, а це близько 1,5% від потреби. Тобто практично нічого. Перспектив погашення боргів сьогодні не визначено, адже сам боржник, що з власної ініціативи частково їх погасив, сьогодні жодного кроку не робить.
Підприємство, що заборгувало мільйонні суми вугільникам — банкрут. Спроба стягнути з “Енреговугілля” гроші, поки що нічим не закінчилися. Навіть план санації підприємства, до цих пір господарський суд не затвердив. Коли це станеться теж невідомо, хоча судові засідання регулярно відбуваються, а останнє з них було 8 квітня.
Якби план санації був, могла б з’явитись хоча б примарна перспектива виплати грошей. Однак, серед кредиторів є і держава, а це ускладнює прийняття рішення.
Продати, щоб розрахуватись
Після невдалої спроби оренди вугільних підприємств, держава забрала те, що залишилося, до себе. Навіть вели багаторічну судову війну з орендарем. Але отримане нарешті майно розрізів та підприємств, схоже державі виявилось ні до чого.
Підприємство, створене вже державою, як кажуть з нуля і без боргів, для того щоб управляти отриманим майном — стало… мільйонним боржником. І як епітафія – є наказ про ліквідацію залишків вугільної галузі на рівні профільного міністерства.
Роль “поховальної команди” відвели підприємству “Трест “Олександріярозрізобуд”, що тепер об’єднує залишки вугільної Олександрії. Трест сьогодні має борг по податках на рівні 1,5 мільйонів гривень. Є борги і по соціальному страхуванню — 7,2 мільйони.
“Оскільки є податковий борг, то у податкової виникло право відповідної застави. Нещодавно ми вкотре опублікували список майна підприємства, що перебуває у такій заставі і на підставі рішення суду, це майно ми будемо намагатись реалізувати через торги”, – підтвердили нам у Олександрійській об’єднаній державній податковій інспекції.
Сподівання марні, чи…
В історії навколо олександрійського вугілля складно поставити крапку без того, щоб не відповісти на головне питання: чи є перспектива відновлення цього потужного промислового виробництва?
Держава і бізнес в цьому питанні мають різні думки. Якщо міністерство остаточно хоче позбутися олександрійських вугільників, то бізнес все-таки придивляється до вугільної галузі, як до вигідного за певних обставин, інвестиційного проекту.
Про свої наміри створити приватний видобуток вугілля у промислових масштабах, заявляли не тільки всюдисущі китайці, але й цілком прагматичні німці, а потім і українські виробники електричної енергії.
Цікаво, що в Німеччині видобуток вугілля зростає, як і кількість електроенергії, виробленої з нього. Там слово “диверсифікація” є цілком реальною політикою держави у енергетичній галузі. У нас, як бачимо, поки що — ні.
Чого бояться інвестори?
Головний плюс олександрійського бурого вугілля — можливість видобувати його відкритим способом. А ще — мала ціна виробленої з вугілля електроенергії. Останній важливий показник для бізнесу, прямо залежить від ціни на газ. Хоча за всіх обставин, газ і не думає ставати дешевшим. Отже, буровугільна енергетична перспектива стає все більш привабливою для комерсантів.
Проте є й значний мінус для інвесторів – надра в Україні не можуть бути приватизованими, а приходити в Україну на умовах оренди іноземний інвестор поки що не має особливого бажання — забагато ризиків.
Якщо підбити підсумок, то мусимо зрозуміти, що ближчим часом олександрійське вугілля так і залишиться на глибині багатометрової товщі землі. Адже ціна на газ ще не стала такою дорогою, щоб політики та бізнес знайшли спільну мову, а Олександрія відновила свій статус буровугільної столиці України.
Віктор Голобородько, спеціально для Першої електронної газети